54.Особливості поєднаняя з іменниками числівників два, три, чотири.

2. При числівниках два, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини та з іменниками у яких змінюються основи: два підручники, три студенти, чотири столи, обидва клени. При сполученні з цим числівниками іменників із суфіксом -ин, який зникає у формах множини (в іменниках у яких змінюється основа), останні набувають форми родового однини: два громадянина, три селянина, чотири киянина, три друга. У непрямих відмінках числівники два, три, чотири, обидва узгоджуються з іменниками: двох підручників, трьом хлопцям, обома черевиками. Прикметник, що входить до складу кількісно-іменного словосполучення (з числівниками два, три, чотири, обидва), набуває форми називного або родового відмінка множини: три сині (синіх) капелюшки, чотири безтурботні (безтурботних) дні.

55. Основні типипомилок у вживанні займенників.(51)

Займенник - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Отже, з-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації (вказівність). У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Співвідносячись з названими класами слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції. За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів. особові (я(ми), ти(ви), він/вона/воно(вони)),зворотний (себе) вказівні (той, цей). Близькі за значенням до такого поняття як Артикль,означальні (весь, всякий, кожен, жоден, інший) питальні (хто? що? котрий? чий?) відносні (хто, що, який, чий, котрий, скільки) неозначені (деякий, абихто, що-небудь, дехто )заперечні (ніхто, ніщо, ніякий) присвійні (свій, мій, наш, його, її, їхній). Використання неозначених займенників у текстах ділового та наукового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. У текстах ділового мовлення існують застереження щодо використання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне забарвлення, зокрема: 1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному таписемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою. У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо. 2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій. 3.У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо? 4. Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у сучасній українській літературній мові значення „свій", наприклад, свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власної практики. 5.Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенни­ків для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено.