41. Полісемія і точність мовлення.

Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. У тих лінгвістичних традиціях, для яких центральним є значення слова, про полісемію зазвичай говорять стосовно слів. Полісемія охоплює більшість словникового складу, а поза нею залишається невелика група слів, які є моносемічними. За характером організації ЛСВ у багатозначному слові виділяють 3 типи полісемії: 1. Радіальна, при якій усі непрямі значення походять безпосередньо від прямого. Наприклад: БЛИСК – 1)яскраве сяйво, світіння; 2)перен. багатство, розкіш; 3)тільки одн. яскравий прояв якостей, талантів; 4)складова частина назв деяких мінералів. 2.Ланцюжкова – при якій кожне наступне значення є похідним від найближчого попереднього.Наприклад: ЖМЕНЯ –1)долоня й пальці в зігнутому стані; 2)кількість чого-небудь, що вміщується у жмені; 3)незначна кількість чого-небудь. 3.Радіально-ланцюжкова – сполучає в собі обидва названі типи. Значення слова, з яким слово поширене у мові, визначається у конкретному словосполученні або реченні. Це значення може бути прямим (основним) і непрямим (переносним, вторинним).Прямим вважається таке лексичне значення слова, яке безпосередньо пов'язане з відображенням предметів і явищ об'єктивної дійсності і сприймається як нейтральне, вільне, незалежне від зв'язку з іншими словами, тобто, зберігає своє значення у контексті і поза ним.Непряме (переносне) значення виникає, коли мовець свідомо переносить назву з одного явища дійсності на інше на основі спільності ознак. Переносне значення виражає здебільшого образне, фігуральне уявлення про предмет, ознаку, стан, дію. Семантично вони багатші. Переносне вживання слова відрізняється від його переносного значення тим, що воно за своїм змістом індивідуальне, використовується лише у певному контексті і тільки як засіб художньої характеристики. Отже, полісемія слів — це їх здатність уживатись з різною семантикою, з неоднаковими лексичними значеннями. Такі значення об’єднує що-небудь спільне. Тому при полісемії наявне тільки одне слово, яке в словниках витлумачують у межах однієї словникової статті, але з різними лексичними значеннями.

42.Мовний суржик та шляхи його подолання.

Суржик – це штучно змішана, нечиста мова. Су́ржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом») — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику. В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»[1] Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже вимова слів. На фонетичному рівні слова суржика відрізняються від автентичних українських своїм звучанням, запозиченим наголосом. Вони порушують закони словотворчості, мають російські граматичні форми. Для подолання цієї проблеми важливо насамперед налаштувати себе психологічно, тобто відчути внутрішню потребу розмовляти, писати рідною мовою. Тоді процес внутрішнього мислення здійснюватиметься теж рідною мовою і не прориватимуться небажані кальки. Наступний етап вирішення проблеми мовного суржику - мовна самоосвіта. Якщо ми матимемо гарну мовно-стилістичну підготовку, то не будемо плутати слова з обох споріднених мов, не змішуватимемо граматичні вимоги однієї мови з іншою, не тягтимемо бездумно в рідну мову слова, що суперечать традиціям нашої класичної літератури чи живої народної мови. Інакше суржик процвітатиме й надалі як ознака некультурності нації. Важливо осягти методологію цих тлумачень і вдумливо застосовувати її в практиці. Говорити літературною мовою набагато важче, ніж спілкуватися тим сленгом, який ти постійно чуєш у навколишньому лінгвістичному оточенні. Тому вибір людини в питанні «чиста мова чи суржик» залежить насамперед від культури самої людини. І лише тоді, коли людина сама захоче користуватися вишуканою мовою, вона прагнутиме говорити літературно й уникатиме суржику. Такі люди знають літературну українську мову. Але з телебачення ми весь час чуємо російську мову. Те саме діється і в пресі - там переважно російська мова. А вплив, тиск мас-медіа на публіку абсолютно невичерпний. Таке ж саме становище в шоу-бізнесі. Особливо це стосується учителів і наставників, тобто людей, які вчать і виховують дітей. Діти, які вивчають «рідну мову» у школі, все ж таки не сприймають її як власне рідну. Вона може бути дуже близькою до тієї, якою вони послуговуються у дворі чи в сім'ї, але вона все-таки не є для них засобом повсякденного спілкування.