36. Фразеологічна точність.(Уляни).

37. Пароніми і точність мовлення.

Точність мовлення передбачає, з одного боку, знання і вживання точних значень слів, словосполучень, речень, що відповідають нормам літературної мови, а з другого – уміння виражати свої думки так, щоб вони однозначно були сприй-няті адресатом мовлення. Вимога точності впливає на відбір мовних засобів для побудови усного чи писемного висловлю-вання. Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) володіння мовленнє-вими навичками говорити про щось, використовуючи багат-ство мови. Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням. Але при цьому враховуємо, чи зрозуміє нас співрозмовник. Отже, точність мовлення залежить не від кіль-кості використаних слів, а від їх доступності, недвозначності. Точність мовлення – це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах спілкування. Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови, бо воно містить великі можливості для вибору. Наприклад, щоб утворити словоспо-лучення з прикметниками громадський, громадянський, ми повинні точно визначити їх смисл: громадський – належний громаді, зв’язаний з громадою (громадські інтереси, громад-ські збори, громадське доручення), громадянський – власти-вий свідомому громадянинові, цивільний, державний (гро-мадянська гідність, громадянський обов’язок, громадянський шлюб). Найбільше можливостей для вираження точності мовлен-ня мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, па-роніми. Досить важко будувати висловлювання, використову-ючи іншомовні, застарілі, професійні слова, фразеологізми. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.Сплутування паронімів призво-дить до неточності. Значення їх легко визначити за словни-ком. Наприклад: наслідний – який став наслідником престолу, наслідковий – який є наслідком чогось (підрядне наслідкове речення); лісний – який має властивість лісу, водиться, росте в лісі, лісистий – порослий лісом.

38. Ненормативна лексика.

Ненормати́вна ле́ксика (також нецензурна лексика, обсценна лексика, лихослі́в'я) — табуйована (неприпустима) лексика, яку носії мови сприймають як відразливу, непристойну. У це визначення входять такі поняття, як блюзнірство, прокльони і лайка. Така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування. Ненормативна лексика є сегментом лайливої лексики різних мов, що включає неввічливі, непристойні, вульгарні та лайливі вирази. Використання ненормативної лексики має чіткі національні, культурні, та соціальні ознаки і суттєво відрізняється в різних культурах та соціальних групах. Кожне суспільство визначає окремо, що належить до ненормативної лексики, або лайки, і формулює своє ставлення до неї. В багатьох країнах світу існують закони, які обмежують використання такої лексики у публічному житті, у ЗМІ тощо. Ненормативна лексика частіше вживається у розмовній мові, ніж у літературній

Історичні корені

Лихослів'я або лайка, як частина ненормативної лексики, має коріння в релігійних віруваннях людей — звідси і слово «лихослів'я», за вимову якого мало статися певне лихо, кара Божа. Використання лайки таким чином вказувало на відношення (часто негативне) до прийнятих норм чи табу суспільства. Зі зміною релігійних вірувань і ставлення до релігії взагалі, певні лайки закріплялися в суспільстві і їх використання являло собою прояв певної громадської позиції, презирства, протесту тощо. У середні віки богохульство було невід'ємною частиною ненормативної лексики — і не тільки не сприймалося суспільством, але й до богохульників вживали певні каральні заходи. Винних виганяли з громади, таврували розпеченим залізом і іноді страчували. Соціальні табу на релігійний аспект лайки зникли зі зміною ставлення суспільства до релігії, яке найяскравіше проявилося під час Французької революції, коли презирству й відвертій лайці піддавалися всі символи старого режиму, включаючи релігію. Так імператор Наполеон прославився заявами, що не боїться «ні Бога, ні диявола», і порівнював своїх закордонних опонентів з повіями.Релігійні корені лайки спостерігаються також і в Україні — наприклад за свідченням турецького мандрівника Евлія Челебі, що відвідав Україну 1657 року найпоширенішими лайками того часу були «чорт», «дідько», «свиня» і «собака: під три чорти бодай тебе чорти вхопили а, собача кров! ах ти свиняче рило! дідька лисого… дідько б його взяв (вхопив)! Доволі часто користувалися ненормативною лексикою в саме такому контексті і українські козаки. Одним з прикладів вживання принизливої лайливої лексики можна знайти в відомому листі Запорозьких козаків турецькому султану, написання якого, зобразив у своїй картині Ілля Рєпін.

Ти, султан, чорт турецкий, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцеперя секретар.

Ненормативна лексика загалом і брудна лайка зокрема має чіткі культурні особливості для кожного народу що їх використовує. Для німців і французів найбільшою образою є звинувачення в неохайності, нечистоплотності, бо особливо високо в цих культурах цінується тілесна чистота, чепуристість. Наприклад у лайці цих народів провідне місце займають вирази, пов'язані з відправою природних потреб. В ненормативній лексиці американців, англійців і росіян провідне місце займають слова сексуальної тематики і пов'язані зі статевими органами (т. зв. сексоцентрична, або відгенітальна лексика). Дещо відмінна лайка серед народів Східної Азії. Японці, наприклад, традиційно не вживають огидних слів в лайці оскільки ефект образи в японській мові будується шляхом спеціального образливого побудування речень та фраз, які порушують звичайний протокол ввічливості. В арабських країнах богохульство ще й досі вважається однією з найсильніших образ разом з позастатевими стосунками, гомосексуалізмом та іншими. В деяких арабських країнах навіть згадка жінки, дружини є неввічливим — образою може навіть бути запитання про здоров'я жінки.

У цьому контексті українські лайки як правило пов'язані здебільшого з відправою природніх функцій організму та продуктами дефекації (т. зв. копроректальна лексика). Центральним і найуживанішим є слово «срака», яке історично вживалося і вживається в безлічі контекстів, починаючи від декількох варіантів посилання опонента «в сраку» до фізичного пред'явлення задниці, як останнього аргументу в горезвісних сільських сварках. Це слово продовжує цілий синонімічний ряд такого типу: гімно, гімно собаче, засранець (засранка), серун (серуха). Однак українські лайки, хоч і багаті на велику кількість огидних слів, ними далеко не обмежуються. У кожній мові запозичення відіграють важливу роль знаходячи іншомовний еквівалент вже відомих слів. В українській мові існує велика кількість запозичень з багатьох мов. За поширеними серед української інтелігенції теоріями, велика частина слів ненормативного характеру, лайки, що вживаються у сучасній українській мові, є наслідком запозичення з польської, російської і татарської мов та івриту. Так, до подібних запозичень відносять, зокрема, слова «хуй», «пизда», «мудак», «їбати» та інші, які відрізняються від власне українських чітко вираженим сексуальним підтекстом. Проте, така теорія не повністю відповідає дійсності[Джерело?]. Ці слова є питомо українськими словами[Джерело?], що мають спільнослов'янське походження. Запозичено ж із російської мови було лише їхнє використання як лайки. Етимологія цих слів є прозорою для мовознавців[Джерело?] та має не тільки спільнослов'янське, але й індоєвропейське походження. Використання цих слів як лайки, можна думати, почалося з часів поширення на українських теренах російської мови, у якій таке застосування є типовим. З історичних обставин тісний контакт і запозичення з російської мови і культури призвели до широкого використання цих слів і в українській мові. Особливо швидке і масивне запозичення ненормативної лексики з російської мови відбулося під час розпаду Російської імперії та становлення Радянської влади в Україні, коли використання лайки було ознакою належності до робітничого класу[Джерело?] і таким чином дещо втратило соціальне табу такого роду ненормативної лексики. Подальше поширення лайки сексуального типу продовжилося під час репресій 1930-х років, коли певна кількість населення, перебуваючи в сталінських таборах та тюрмах, ще більше запозичували лексику, притаманну кримінальному оточенню, з яким вони контактували. Також русифікація в Україні призвела до того, що навіть у сфері лайки та нецензурних висловів відбулася певна трансформація, коли від «копроректальної» лексики, притаманної українській мові, відбувся перехід до сексуальної лексики іноземних запозичень. На території України цей поділ ненормативної лексики зараз дещо збігається з мовним поділом населення регіонів України.

Останнім часом досить активне запозичення ненормативної лексики відбувається і з англійської мови. Це обумовлене передусім великою популярністю окремих зразків американської культури в вигляді фільмів, комп'ютерних програм, музики тощо. Одним з новітніх нецензурних запозичень є слово «фак» (англ. fuck), воно час від часу вживається серед української молоді. У зв'язку з іншомовним походженням слова і відсутністю смислового навантаження для україномовного користувача, це слово іноді вживається легковажно й у ситуаціях, де українські еквіваленти були б украй неприпустимими. Але на відміну від жесту «середній палець», саме слово «фак» значної популярності не має.

Ненормативна лексика, лайка виконує в мовленні людей до 30 різних функцій — від психологічної розрядки, вислову невдоволення, презирства до способу переконання співрозмовника. Дослідниця Маршал зауважує, що її алфавітна картотека англійських лайливих слів товстіша там, де слова починаються на проривні і шиплячі приголосні звуки.Деякі за допомогою лайки присягаються, для підлітків вона послуговує своєрідним засобом самоствердження. Військові та керівники за допомогою лайки руйнують бар'єри та наближаються до підлеглих. Лайка також допомагає зв'язати в спілкуванні різні сегменти мовлення. Хоча на перший погляд лайка — це звільненя почуттів, багато людей помітило, що лихослів'я породжує лихослів'я. Погана мова підливає масло у вогонь емоцій.

Використання нецензурної лексики, досить поширене особливо серед молоді. За психоаналізом, лихослів'я є видом регресивного психологічного захисту, наприклад від посилення едіпового комплексу у передпідлітковому віці. Використання лайки для підлітків є також мотивованим з точки зору психічної розрядки і самостверджування.

Часте, безпідставне і безсоромне використання ненормативної лексики, на думку деяких психологів є видом психічної вади. Деякі люди, які хворіють на синдром Туретта одним з характерних проявів захворювання мають мимовольне вигукування лайливих слів. Це спадкове, вроджене захворювання найпоширеніше серед людей чоловічої статі і як правило не лікується, але його прояви притлумлюються з віком. Іноді симптоми повністю зникають у зрілому віці.

Започаткував традицію вживання ненормативної лексики в українській літературі ще Іван Котляревський в «Енеїді», однак майже впродовж 200 років вживання такої лексики було під табу. Зламав це табу Лесь Подерв'янський у своїх п'єсах («Гамлєт», «Кацапи» тощо), що широко розійшлися в аудіозаписах в 1990-ті роки і стали вельми популярні в молодіжному середовищі.

39. Словникове багатство мовця.

Наша мова складається зі слів. Сукупність усіх слів української мови становить її лексику або словниковий склад, до якого входять усі відомі в ній слова, що вживаються у найрізноманітніших галузях суспільного життя. Скільки ж слів нараховує українська мова? Точної цифри немає, оскільки підрахувати їх кількість практично неможливо, адже мова постійно поновлюється як за рахунок власних, так і за рахунок іншомовних слів. За приблизними підрахунками вчених її словниковий склад налічує не менше півмільйона лексем™. Українська мова — одна з найрозвиненіших мов світу, про що свідчить величезний запас слів. її звукова і граматична системи відзначаються чіткістю й стрункістю, а милозвучністю вона поступається хіба що італійській.

У процесі розвитку української мови постійно відбувається її по­повнення новими словами і в той же час перехід частини слів до пасивного складу мови. Ці два процеси є поступовими і довготривалими. Наприклад, слово шолом довгий час вживалося дуже часто, потім почало використовуватися рідше, оскільки цей предмет почав виходити з ужитку, а потім і зовсім зникло із активного словникового запасу мовців. Активна лексика — це часто вживані слова, які забезпечують повсякденні потреби мовця і поширені в загальнонародному вжитку: земля, сонце, хліб, червоний, ходити, він, вона, високо та ін. Крім тою, до активної лексики належать спеціальні терміни, які щоденно вживаються представниками певних професій, використовуються у спеціальній літературі й зрозумілі не всім носіям української мови. Наприклад, до складу активної лексики сучасної української літературної мови належить величезна за своїм обсягом медична термінологія, якою оперують лише представники медичних спеціальностей, а широкому колу населення вона незнайома: ішурія, гномоніоз, ангуліт, мастоїдит, фотопсія, нефрит, хондроцит, еклампсія, конформація тощо.

До пасивної лексики належать слова, які вже не вживаються у щоденному спілкуванні або ж вживаються дуже рідко. Це застарілі слова і нові слова (неологізми). Застарілі слова умовно можна поділити на дві групи: слова архаїзми, що виступають синонімами до сучасних слів: зело — дуже, тать — злодій, події — човни, либонь — мабуть, зрити — бачити та історизми, що називають зниклі з ужитку предмети старовини, явища чи поняття: жупан, хорунжий, грибниця, воєвода, терем, ключниця, платно, світлиця.

Неологізми — нові слова, які входять у загальний ужиток. На від­міну від архаїзмів, що виходять із ужитку, неологізми поповнюють словниковий склад мови, в яку потрапляють у всі періоди її розвитку. Статус неологізму буде притаманним слову до тих пір, доки воно не стане загальновживаним, стане зрозумілим усім і перестане сприйматись як нове. Наприклад, слова комп’ютер, пейджер, ксерокс певний час були неологізмами, але зараз як неологізми вони не сприймаються, оскільки активно увійшли у загальний ужиток.

40. (3).