29. Синоніми і точність мовлення.

Літературне мовлення в своєму ідеальному, стилістично довершеному вияві обов’язково має бути точним. Точність мовлення — одна з визначальних комунікативних ознак мовлення, яка найбільше пов’язана з його нормативністю, правильністю і логічністю. Лексема «точність» тільки частково термінована і визначається здебільшого за прикметником «точний». Слово «точність» має такі значення (див. СУМ): 1) високий ступінь відповідності чогось певним об’єктивним даним, дійсності: На мене навіть скаржаться часом, що я псую «точність вислову» своїми «стилістичними прикрасами» (Леся Українка); 2) висока міра правильності в діях, рухах, розрахунках та ін.: Наша робота слюса- рів-складальників потребує точності. Відрегулюєш правильно барабан, то й верстат працюватиме довго і безвідмовно (3 газети); 3) суворе, ретельне дотримання необхідних норм, вимог; акуратність, пунктуальність. Точність мовлення передбачає, з одного боку, знання і вживання точних значень слів, словосполучень, речень, що відповідають нормам літературної мови, а з другого – уміння виражати свої думки так, щоб вони однозначно були сприй-няті адресатом мовлення. Вимога точності впливає на відбір мовних засобів для побудови усного чи писемного висловлю-вання. Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) володіння мовленнє-вими навичками говорити про щось, використовуючи багат-ство мови. Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням. Але при цьому враховуємо, чи зрозуміє нас співрозмовник. Отже, точність мовлення залежить не від кіль-кості використаних слів, а від їх доступності, недвозначності. Точність мовлення – це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах спілкування. Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови, бо воно містить великі можливості для вибору. Наприклад, щоб утворити словоспо-лучення з прикметниками громадський, громадянський, ми повинні точно визначити їх смисл: громадський – належний громаді, зв’язаний з громадою (громадські інтереси, громад-ські збори, громадське доручення), громадянський – власти-вий свідомому громадянинові, цивільний, державний (гро-мадянська гідність, громадянський обов’язок, громадянський шлюб).Найбільше можливостей для вираження точності мовлен-ня мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, па-роніми. Досить важко будувати висловлювання, використову-ючи іншомовні, застарілі, професійні слова, фразеологізми. Синоніми (близькі за значенням слова) виражають різні відтінки значення слова: правопис – орфографія; збірка – збірник – зібрання; лице – обличчя – пика; любов – кохання; йти – крокувати – плестись. Добираючи слова з синоніміч-ного ряду, слід ураховувати відтінок у значенні, стильову при-належність, емоційне забарвлення тощо. Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають) новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілкування назва відомого предмета (за винятком т.зв. абсолютних синонімів, які різняться між собою тільки звуковим комплексом і джерелом походження: кавалерія – кіннота, норд-ост — північний схід, полісемія -багатозначність, білінгвізм – двомовність). Відмінність синонімів може бути власне семантична (земля – грунт; дорога – шлях – гостинець; збірка -зібрання – збірник) або стилістична, семантико-стилістична (нейтр. людина -розм. чоловік, нейтр. відомий – уроч. славетний; розм. лице – нейтр. обличчя; розм. пес – нейтр. собака). Добираючи одне слово із синонімічного ряду з метою досягненні точності висловлювання, потрібно враховувати:

1) стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично марковане: розмовне, офіційне, наукове і т.ін.);

2) його емоційно-експресивне значення (піднесене – знижене, інтимне, ласкаве – офіційне, “сухе”, урочисте – жартівливе);

3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне, просторічне, жаргонне);

4) місце слова в словниковому запасі мови (активний – пасивний словниковий склад).

Це важливо пам’ятати, оскільки до синонімічного ряду можуть входити слова, запозичені з інших мов, дібрані з діалектів – територіальних і професійних, з фразеологічних ресурсів мови, з пасивного словника (архаїзми).

У розмовному мовленні синоніми різняться не лише ступенем метафоричності, а й різноманітнішою експресивністю, порівн.: йти -сунути – дибати – лізти – ледве ногами перебирати – нога за ногою; сорочка — кошуля – льоля; мовчки – без словечка – ані мур-мур, тихо- ша. Нерідко синоніми виникають як евфемізми: померти – заспокоїтись -навіки заснути – спочити – закрити очі – відійти – піти на той світ -життя скінчити; дурень – нерозумний – “не того ” – не всі дома – без клепки — без царка в голові – мішком прибитий. Неточність виникає в тих випадках, коли слово вжите в приблизному значенні (порівн.: “Я болію за команду “Динамо” – зам. вболіваю; “багатотомний збірник поетичних творів” – зам. зібрання; “футбольна команда не боялась цього противника ” – зам. суперника та ін.). Прагнення до точності й новизни в синонімії зумовлює появу перифраз (бавовна – біле золото, радіація – невидима смерть, ліси-легені планети).