26.Лексичні норми української мови. (Зошит Уляни с. 26).

27. Мовні штампи та канцеляризми. (зошит Уляни лекції).

28. Чистота мовлення відповідно до лексичних норм.

Чистота мовлення тісно пов’язана з правильністю і нормативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних та ін. норм, то воно вважається чистим. Отже, чисте мовлення – це таке, в якому немає нелітературних елементів. Чистота виявляється, на наш погляд, у трьох аспектах: - в орфоепії: правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ, т. зв. “акценту”; - у слововживанні: -відсутність у мовленні позалітературних елементів - діалектизмів, вульгаризмів, канцеляризмів, плеоназмів, макаронізмів, штампів, слів-паразитів;- в інтонаційному: відповідність інтонації змістові та експресії висловлення, відсутність брутальних, лайливих, лицемірних тонів. Засмічує мову й діалектна вимова звуків та наголошування слів. Ці помилки, як правило, мають індивідуальний вияв, бо літературні норми загалом нівелюють діалектну вимову. Чистота мовлення залежить і від дикції -вади артикуляції (теж індивідуальні) вимагають тривалого тренування артикуляційного апарату, яке часом провадиться з допомогою логопеда. Проте, на наш погляд, засмічення мови ненормативними наголосами і вимовою має часові рамки; протягом певного часу від таких вад можна позбутися, засвоївши відповідні норми. Щодо нелітературного слововживання, то така небезпека для культури мовлення зберігається постійно: зміна ситуацій спілкування, їх експресивності може призвести до появи у мовленні позалітературних лексичних одиниць. Напр., у мовленні молоді спостерігається часом “замилування” жаргонізмами; людина, що багато років працює на посаді адміністратора, може неправомірно використовувати канцеляризми й поза діловим стилем; науковці іноді зловживають іншомовними термінами; людина нестримана може подеколи, у стані афекту, вдатися до лайливих слів і виразів; невиправдане прагнення бути “не таким, як усі”‘ штовхає деяких письменників на використання лінгвістичних раритетів, глибинних діалектизмів, псевдонеологізмів та ін.; трапляється й невиправдане “панібратське” вживання просторічних слів. Жаргонізми функціонально близькі до просторічних слів, проте тісніше пов’язані з певною соціальною групою людей, з соціальним середовищем. Вживання їх у літературній мові може бути виправдане лише особливим стилістичним завданням: стилізацією чи індивідуалізацією мови дійових осіб. Хоч жаргон є переважно явищем скороминущим, але він усе ж може залишити (і часто залишає!) слід у мовному розвитку людини – звикнувши до вульгарно невимушеного, стилістично неохайного мовлення, людина не виробить навичок стежити за своїм мовленням і не помічатиме вад у інших, а отже, не зможе передати своїм співрозмовникам ні багатства, ні краси мови. Діалектизми в літературному мовленні частіше з’являються там, де діалект функціонує активніше. Канцеляризми і професіоналізм и поза властивими для них стилями (офіційно-діловим і професійно-виробничим) сприймаються не лише як стильовий дисонанс, а й як ознака бідності, неестетичності мовлення. Канцеляризми як штампи позбавляють мову простоти, образності, емоційності, знижують дієвість усного й писемного слова Засмічення мови такими елементами свідчить про лінощі думки. Лайливі і вульгарні слова не допустимі ні мовними, ні загально-етичними нормами. їх уживання карається законом як образа, приниження людської гідності. Щоправда, деякі з них втратили частково вульгарний зміст й у вигукових афективних фразах є виявом вищої міри експресії (Чорт побери! Пика. Холера. Хамство. Паскудний). Проте їх вживання все ж вульгаризує мову, погано характеризує мовця, створює конфліктні ситуації. Засмічують мову й недоречно вжиті іншомовні слова. І не лише з мов віддаленої спорідненості (латинізми, галіцизми, англіцизми), а й з мов споріднених (полонізми, русизми. Втрата контролю над власним мовленням може призвести до появи слів-паразитів: так сказать, так би мовити, значить, ну, як це, розумієш, знаєш. Ці слова не тільки нічого не виражають, а й можуть своєю беззмістовністю спотворити смисл фрази (напр.: Він, так би мовити, хороша людина. Хай, значить, скаже). За словом повинна стояти думка – якщо мислиш добре, то й говоритимеш добре.