21. Основні правила чергування у з в та і з й.

Звуки [у] та [ў], [і] та [ĭ] (звуки з дужечкою називаються нескладовими, прочитати детальніше про них можна тут), на письмі це чергування позначається буквами «у» та «в», «і» та «й». В деяких словах вживання тієї чи іншої літери не має впливу на значення слова. Ми говоримо «вчитель» і «учитель», «ірій – їрій» ( в транскрипції [йíріĭ]), «всім – усім». Однак існують певні правила, який варіант слова обрати, яку літеру написати. Завжди «у»: Перед приголосним звуком на початку слова. Наприклад: учора; Початок речення перед приголосним. Наприклад: У Петра зібралися всі. Між приголосними звуками на межі слів. Наприклад: прийшов у село; Якщо наступні приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками («льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: занурився у хвилю; Після розділового знака перед приголосним (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки). Наприклад: Моя мама, вчителька, сьогодні провела відкритий урок. Завжди «в»: Між голосними звуками. Наприклад: прибула в Одесу; Перед голосним на початку речення: В Острозі відновила роботу Острозька академія. Після голосного звука перед приголосними (крім тих випадків, коли наступним стоять приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками: «льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: відпочивала в Криму, але поїхала у Львів. Не відбувається чергування «у» та «в» у словах, де від зміни літери (звука) змінюється значення слова. Наприклад, всунути – усунути. Перше слово має значення «вставити, включити, внести», а друге – «винести, виключити, забрати». Відповідно не змінюються власні назви та іншомовні слова: Вашингтон, Удмуртія, Владивосток, Уругвай, університет.

Завжди «і»: Після будь-якого розділового знака (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки, три крапки), після приголосного звука перед приголосним. Наприклад: зібрав і пішов. Початок речення. Наприклад: І день іде… (Тарас Шевченко) Зіставлення понять. Наприклад: батьки і діти. Перед звуком [й] та буквами «я», «ю», «є», «ї». Наприклад: Знайшли і ялинку, і їжака.

Завжди «й»: Між голосними звуками. Наприклад: Глядачі кричало «браво» й аплодували. Після голосного звука перед приголосним. Наприклад: яскраве й барвисте намисто.

22. Правила наголошування іменників.(зошит мій з лекцій)

Іменники.

Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання (АЛЕ: нехтування від нехтувати, бігання від бігати (тут по-іншому не скажеш)). У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказівка — вказівки, учителька — учительки (АЛЕ: родичка — родички, сусідка — сусідки (тут по-іншому не скажеш)); Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листки, сторінки тощо. На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин: міліметр, сантиметр, кілометр (АЛЕ: барометр, термометр (по-іншому – ніяк)).

23. Правила наголошування прикметників і займенників.(Зошит Уляни)

Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією. Часто ці норми розглядають у межах орфоепії. Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад, напр.: а́верс, акце́пт, арбітра́ж, акредити́в, автоматиза́ція; відзначається здатністю рухатися у межах слова зі зміною його форм, напр.: авансува́ти – авансу́ють. Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній синтаксичній позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова чи кількох слів у висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне виділення слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків). Зміна наголосу в заперечних займенниках, що в непрямих відмінках уживаються з прийменниками, впливає на значення слова: ні з ким (немає з ким) – ні з ким (із жодною людиною); ні за що (немає за що) – ні за що (ні за яку ціну), але правопис цих слів залишається сталим. Після прийменників наголос переходить з останнього складу на передостанній у займенникових формах до ме'не, до те'бе, на се'бе, з ньо'го, у не'ї, біля ко'го (ко'гось), від то'го, від чо'го (чо'гось), у цьо'го, з усьо'го, на то'му, при цьо'му, в чо'му (чо'мусь), в усьо'му. Коли прийменник відноситься не до займенника, а до іншої частини мови, до якої цей займенник прилягає, то наголос не змінюється до його хати, до її дому. У деяких двоскладових формах займенників після прийменників наголос із кінця пересувається на початок. Це буває в формах родового-знахідного відмінку від займенників я, ти, він, себе, весь, хто, що, той, цей (сей), отже після прийменників з, до, на, за, перед, у, біля, від тощо та в формах місцевого відмінку від займенників весь, хто, що, той, цей (сей), отже після прийменників на, у, при. Приклади: мене́ – з ме́не, того́ – коло то́го