14. Конфесійний та епістолярні стилі мови, їх стильові та мовні ознаки, сфера застосування.

Конфесійний стиль обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

 Конфесійний стиль (від. лат. confessio –визнання, сподівання) виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали переклалати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Вчені вважають, що тексти у 14 ст. вже читали по-українському. Відомо що в 16 ст. в церквах використовували і давню українську мову, про що свдчать численні переклади фрагментів з Біблії, учительних євангелій. Про становлення конфесійного стилю в українській мові свідчить і той факт, що палкий захисник церковнослов’янської мови Іван Вишенський частину своїх послань написав простою українською мовою. У 16-17 ст. в давній українській літературній мові склався і функціонував конфевійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства. З 1686 р. Росія підпорядкувала українську православну церкву російській, а служба Божа і церковні книги українською мовою були заборонені. У 1690 р. Собор російської православної церкви наклав прокляття й анафеми на київські книги видатгних укоаїнських проповідників і талановитих письменників Симеона Полоцького, Петра Могили, Кирила Ставровецького , Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича та інших і вилучив їх з ужитку. Складалися суцільні заборони на все українське. У 1753р. було заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, яка готувала проповідників вищого духовенства, і далі на цідлі століття конфесійний стиль був вилучений з контексту української мови.З того часу з невеликою перервою (1918-1928рр.) і аж до проголошення України незалежною соборною державою конфесійний стиль з відомих причин не мав можливостей для вільного розвитку на етнічних українських територіях.

  Однак розвиток нової української мови, зокрема її художньго стилю, на початку 19 ст. стимулює і розвиток конфесійного стилю. У 40-х роках 19 ст. зявляється український переклад Євангеоія Маркіяна Шашкевича, поширюються українською мовою псалми, Псалтир. Філософсікі- поетично трансформує біблійні сюжети й образи Тарса Шевченко. У 60-х роках 19-го ст. переклад Євангелія зробив П.Мурачевський. Разом з Іваном Пулюєм Біблію перекладав Пантелеймон Куліш, а після його смерті працю завершував Іван Нечуй-Левицький. У1821 році Я.Левицький переклав Новий Завіт І частину Старого Завіту. Інтенсивніше став розвиватися конфесійний стиль у звязку з діяльністю Української автокефальної православної церкви під орудою Василя Липківського (1920-1928рр).

  В Західній Україні греко-католицька церква використовувала спочатку для окремих жанрів, а потім і для всіх інших українську мову. У 30-х – на початку 40-х років українська мова широко використовувалася як культова. Після ліквідації в Україні комуністичним режимом греко-католицької церкви конфесійний стиль української мови функціонував тільки за кордоном, де були українські релігійні громади. Там видавалися катехізиси, молитовники, проповіді і послання, а в 1962р. вийшла українською мовою Біблія у перекладі Івана Огієнка.

Сфера поширення конфесійного стилю – культові установи: уеркви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.

  Головне призначення конфесійного стилю – допомагати віруючим у спілкування їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, обєднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною.Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Паска, Трійця, піст, архангел, катехізис, хрещення, чернець, гріх, амвон , херувими тощо. 

  Отже, конфесійний стиль сучасної української літературної мови (в супереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформи конструкцій, сталість жанрів (Біблія, Євангеліє, проповідь, молитва, псалом) тощо.

Мовні засоби: суто церковна термінологія (акафіст, тропар, кондак) і слова–символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів.

Епістолярний стиль – стиль приватного листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).

Основні ознаки: наявність певної композиції (початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.