Висновки

Проза В. Винниченка 30–40-х рр. ХХ ст., зокрема роман „Слово за тобою, Сталіне!” вирізняється новою соціально-філософською проблематикою, глибинним трактуванням та художнім змалюванням дійсності. У своїй „політичній концепції в образах” автор утверджує ідеї миру, щастя, свободи. М. Варданян зазначає, що В. Винниченко прагнув „відвернути людство від самознищення і загибелі цивілізації, від втрати окремою особистістю внутрішньої суті та духовних цінностей” [10, с. 4].

В. Винниченко протягом всього життя цікавили психологічні таємниці людини. Своїх героїв він часто ставив у ситуацію морального експерименту, аналізуючи підсвідомі першопричини їхньої поведінки, гру інстинктів, поєднання соціальних і біологічних чинників. Письменник у своїй творчості наголошує, що людина повинна знайти в собі сили для протидії жорстоким обставинам. Філософсько-світоглядні пошуки В. Винниченка в багатьох творах зводяться до філософії із притаманною йому актуальною проблематикою людського існування.

У романі „Слово за тобою, Сталіне!” В. Винниченко зображує таких персонажів, які перебуваючи в умовах тоталітарної системи, потрапляють в ситуації, що ставлять їх перед складним життєвим вибором, в умови „балансування” на межі між життям та смертю. Подібні ситуації у житті людини в психології прийнято називати „межовими”. В. Винниченко демонструє різні сторони екзистенційного світу роману, зокрема у межових ситуаціях поневолення демонструється проблема свободи людини. У романі „Слово за тобою, Сталіне!” це досягається шляхом зображення індивіда, його духовного світу. В. Винниченко позбавляє героїв невидимого захисного поля, таким чином оголюючи їхню сутність. Персонажі роману, як і класичні екзистенційні персонажі, мало на що здатні, вони самотні, а буття їх абсурдне.

Тоталітарний світ, що зображується у романі „Слово за тобою, Сталіне!” позначений впливом феноменів страху та смерті. Автор підкреслює, що страх смерті розчиняється у колективній свідомості героїв роману. Прикладом масового пригніченого жаху на початку роману виступають „лісові істоти”. У репрезентованому В. Винниченком тоталітарному суспільстві, біологічні страхи майже відсутні, натомість домінують соціальні та екзистенційні форми. Причому, за умови втілення у життя соціальних страхів персонажу, екзистенційний страх виникає згодом як наслідок. У більшості героїв роману, страх еволюціонував у різного роду фобії. Зокрема, у Катерини та її чоловіка Степана Іваненка яскраво виявляються фобіїї переслідування та нагляду, яких вони прагнуть позбавитися за допомогою дивних фантазій, внаслідок чого поведінка Степана та Катерини у багатьох випадках є нелогічною та абсурдною.

З огляду на політичну, і як наслідок, психологічну ситуацію в державі В. Винниченко у романі „Слово за тобою, Сталіне!” використовував концепт відчуження. Відтак, герої роману В. Винниченка під впливом тоталітарного ладу переживають екзистенційну форму відчуження, тобто відчуження від себе як особистості, що головним чином, розуміється як деперсоналізація людини в сучасному їй знеособленому суспільстві. Феномен відчуження виявляється у почутті безсилля, безглуздя, нормативної дезорієнтації, самовідсторонення, соціальної ізоляції. Як от у дочки Степана Петровича Катерини. В житті цієї дівчини показово присутні всі можливі прояви категорії відчуження, останнім з яких стає саме соціальна ізоляція.

Однією з причин відчуження у романі В. Винниченка стає категорія свободи. Оскільки свобода є утопічною цінністю в житті тоталітарного суспільства. то проблема свободи у творі В. Винниченка – це безпосередньо проблема України і української нації. На індивідуально-особистісному рівні категорія свободи у романі виявляється імпліцитно. Як-от під час перебування Степана Петровича у кабінці, що в ній він чекає зустрічі з Белугіним. Тісні стіни, неможливість нікого бачити, повна ізоляція – все це вказує на таке обмеження свободи індивіда, що зводиться до абсурду.

Абсурдність існування радянської людини у романі „Слово за тобою, Сталіне!” перш за все виявляється у зміні ціннісних орієнтирів, бути чесним – це вже погано, щоб бути живим, треба брехати та пристосовуватися. Ідею бунту проти абсурду у романі В. Винниченка втілюють два персонажі. На початку роману це Марко, брат Степана Петровича, а наприкінці – це друг Степана Петровича Дев’ятий, що викладає на засіданні політбюро ідеї щодо колектократії і тоталітарних засобів впливу на людину.

Таким чином, екзистенційний досвід людського існування, який неминуче завершується смертю, приводить мислячу людину, що опинилась у різних межових ситуаціях у романі „Слово за тобою, Сталіне!” до відкриття „абсурду” як кінцевої правди своєї долі на землі. Через що персонажам, позбавленим страху смерті, нічого не залишається, як чіплятися за утопічні цінності, такі як наскрізна ідея колектократії у романі.