Будова організму людини

В організмі людини виділяють такі анатомо-фізіологічні системи:

1) органів руху та опору -- утворена кістками, їхніми сполученнями та м'язами;

2) органів дихання -- складається з органів, що сприяють надходженню в організм кисню й видаленню з нього вуглекислого газу та інших токсичних речовин, які утворилися в процесі обміну;

3) органів травлення -- об'єднує органи, що перетравлюють їжу та утилізують поживні речовини;

4) сечостатева -- сформована з органів, які звільняють організм від продуктів обміну речовин, й органів, що сприяють продовженню виду;

5) серцево-судинна -- забезпечує в організмі постійність внутрішнього середовища, а також переміщення поживних та фізіологічно активних речовин;

6) ендокринних органів -- її залози виділяють у кров речовини підвищеної активності;

7) нервова -- об'єднує частини організму в одне ціле і здійснює його зв'язок з навколишнім середовищем;

8) аналізаторів -- забезпечує сприймання інформації з зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Такі системи також називають апаратами: руху та опори, травний, дихальний, сечостатевий.

Усі ці окремі анатомо-фізіологічні системи об'єднані в одну цілісну, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебуває в стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформовану систему називають організмом.

Властивості організму людини

Організм людини – це цілісна система, яка володіє властивостями: обміном речовин і енергії, подразливістю, гомеостазом, саморегуляцією, саморепродукцією, адаптацією, ростом і розвитком. Обмін речовин і енергії – це головна умова і ознака життя. В організмі людини, в його органах, тканинах, клітинах безперервно утворюються, руйнуються, оновлюються клітинні структури і складні хімічні сполуки. Обмін речовин полягає у надходженні із зовнішнього середовища речовин, засвоєнні їх, використанні організмом і виділенні продуктів розпаду. Для побудови нових клітин організму, роботи органів потрібна енергія. Людина отримує її в процесі обміну речовин. Джерелом енергії, необхідної для життя, є поживні речовини, які поступають в організм з їжею. Подразливість – здатність клітин відповідати на подразнення шляхом переходу із стану фізіологічного спокою в стан активної діяльності. Саморепродукція – здатність до самовідновлення, або розмноження. На рівні організму цей процес має перервний характер, бо тільки через деякий час дорослий організм народжує новий – молодий. Самовідтворення на молекулярному і клітинному рівнях відбувається безперервно. Це зумовлено тим, що руйнуються і розпадаються органічні молекули, органели клітин і цілі клітини. Наприклад, період напіврозпаду деяких білків печінки – кілька хвилин, окремі клітини крові живуть лише 0,5 год., клітини травного тракту – близько доби. За таких умов життя організму можливе лише у випадку, коли буде таке ж швидке відновлення зруйнованих структур. Адаптація – здатність організму пристосовуватись до впливів навколишнього середовища, що може призвести до зміни функцій окремих фізіологічних систем. Наприклад, при тривалому вживанні їжі, багатій на білки в складі травних соків буде більше виділятися ферментів, що розщеплюють білки. Вільне існування організму в умовах зовнішнього середовища, параметри якого мінливі, можливе лише в умовах сталості внутрішнього середовища. Внутрішнє середовище організму – це кров, лімфа, тканинна рідина. Клітина може існувати і функціонувати лише тоді, коли середовище, що її оточує, має певну концентрацію солей, температуру, осмотичний тиск та ряд інших фізико – хімічних показників Гомеостаз – здатність зберігати постійний хімічний склад і фізико – хімічні властивості внутрішнього середовища. Коли показники гомеостазу, наприклад рН, виходять за певні межі, суттєво порушуються окремі структурні елементи клітин та її функції. Тому діяльність усіх механізмів, що регулюють фізіологічні процеси, зводиться насамперед до підтримання гомеостазу. Гомеостаз підтримується безперервною роботою органів кровообігу, травлення. дихання, виділення, ендокринних залоз. Важлива роль у підтриманні гомеостазу належить нервовій системі, яка регулює діяльність органів і систем організму. Завдяки цьому в організмі постійно відбуваються процеси саморегуляції фізіологічних функцій, які створюють необхідні для існування організму умови. Саморегуляція – здатність організму автоматично підтримувати свій хімічний склад, цілісність структур і функцій на всіх рівнях організації організму. На клітинному рівні регулюється ступінь перетворення та відновлення макромолекул, органел. На рівні фізіологічних систем органів і цілісного організму підтримання хімічної сталості тканин, їхньої структурної будови і функцій здійснюється нервовими і гуморальними механізмами регуляції. З допомогою саморегуляції підтримується температура тіла, рН крові, артеріальний тиск, концентрація речовин тощо. Одна з умов саморегуляції – зворотній зв’язок між процесом, що регулюється і системою, що регулює. Ріст і розвиток організму людини починається з моменту запліднення і продовжується протягом усього її життя. Під розвитком розуміють процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в організмі людини, сприяють підвищенню рівня складності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає три основні фактори, які тісно взаємозв’язані і взаємозалежні: ріст, диференціювання тканин і органів, формоутворення. Ріст – це кількісний процес, який характеризується безперервним збільшенням маси організму і супроводжується зміною кількості числа клітин (у кістках, легенях) або їх розмірів (у м’язах).