3.2. Законодавче забезпечення умов формування ринкового механізму господарювання в аграрній сфері вітчизняної економіки

Аграрна реформа являє собою сукупність першочергових заходів, спрямованих на створення найсприятливішого економічного середовища для розвитку сільського господарства та скорішого виходу його із кризового стану. Головним напрямом сучасної аграрної реформи має стати перетворення працівників на землі шляхом її приватизації на власників землі, засобів виробництва, виробленого продукту та доходу.

Але аграрна реформа стане дієвою лише за умови, якщо в ній будуть визначені не тільки завдання, а й всебічно відпрацьовані всі без винятку аспекти перетворень: економічні, політичні, соціальні, правові, кадрові, екологічні, зовнішньоекономічні.

Конкретні шляхи подолання кризи в аграрному секторі економіки та основні ланки нового курсу аграрної політики полягають у тому, щоб забезпечити:

• реальне реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності повинно відбуватися згідно з принципом: "земля повинна належати тим, хто її обробляє";

• перехід на орендні відносини між власниками засобів виробництва та суб'єктами господарювання;

• розвиток особистих підсобних господарств і перетворення їх на товарні фермерські господарства;

• всебічний розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції (банки, товарні і фондові біржі, постачальницькі організації тощо);

• вдосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин між різними суб'єктами ринкових відносин;

• вдосконалення управління АПК та забезпечення державного регулювання економічних відносин на ринкових засадах;

• істотне вдосконалення правового забезпечення з боку законодавчих органів держави.

Нині правове регулювання аграрних відносин в Україні забезпечують закони про пріоритетність соціального розвитку села, про власність, про підприємництво, про приватизацію.

Однак безпідставно стверджувати, що аграрне законодавство України виконує своє суспільно-державне призначення належним чином. Воно ще не досить ефективне перш за все через те, що його норми не завжди достатньо науково обгрунтовані економічно і застосовується не повною мірою. Наукові обгрунтування правового поля повинні базуватися на змісті об'єктивних економічних законів, чільне місце серед яких належить закону зростаючих потреб, закону неухильного зростання продуктивності праці, закону суспільного поділу праці, законам вартості та власності, закону грошового обігу та ін. Поряд з удосконаленням законодавства необхідно, щоб на повну силу запрацював відомий принцип: "перед законом усі рівні, у тому числі й держава".

Дуже важливо за допомогою правових заходів забезпечити додержання цінового паритету та усунути податкові, кредитні та інші перекоси, які негативно впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва.

Заслуговує на увагу пропозиція тих юристів-аграрників, які вважають, що в умовах відновлення в Україні інституту права власності на землю, закріплення всіх форм власності та форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших товаровиробників визнано суб'єктами підприємництва, поряд з Цивільним кодексом і Земельним кодексом - основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, повинен стати Аграрний кодекс.

Необхідність прийняття інтегрованого законодавчого акта обумовлено тим, що більшість законів, які регулюють аграрні відносини, набули чинності до прийняття Конституції України, а також тим, що наявність великої кількості розрізнених нормативно-правових актів, недостатність правового регулювання різних аспектів господарювання сільських товаровиробників та низька договірна дисципліна на практиці часто призводять до загострення господарських суперечностей.

Об'єктами правового регулювання Аграрного кодексу України мають стати такі аграрні відносини, як сукупність взаємопов'язаних між собою земельних, майнових, підприємницьких, трудових, управлінських та інших відносин між аграрними товаровиробниками усіх форм власності й господарювання.

Право покликане виступати регулятором поведінки людей за допомогою системи норм, встановлених державою і зафіксованих у юридичних актах. Для цього необхідно створити атмосферу сприятливого, поважного ставлення громадян до права, забезпечити на ділі пріоритет прав людини та її інтересів. Але якщо ці умови порушуються, то в суспільстві виникають такі негативні явища, як правовий нігілізм, низький рівень додержання правових норм.

Україні потрібна така аграрна реформа, яка б не руйнувала побудоване, а створювала рівні економічні та правові умови для всіх сільськогосподарських товаровиробників незалежно від форми власності. Нехай вони змагаються між собою, на ділі доказують свою ефективність і перспективність. Слід врахувати й те, що весь цивілізований світ розвивається в напрямі кооперації сільськогосподарського виробництва та його інтеграції з іншими галузями економіки.

Тому, наголошуючи на вдосконаленні регулятивної функції аграрного права, слід більше приділяти уваги його охоронній функції. В умовах побудови правової держави проблема охорони прав та інтересів усіх суб'єктів аграрних відносин заслуговує на увагу законодавців, урядовців та науковців.

Висновки

Аграрні відносини – одні з найскладніших відносин в системі виробничої діяльності будь-якого суспільства. Вони уособлюють у собі відношення між членами суспільства, суб’єктами господарювання, державою в процесі формування власності, землеволодіння, землекористування, землевпорядкування, реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу отриманого доходу. Навколо проблем еволюції та трансформації цих відносин проходять гострі теоретичні та практичні дискусії. Відповідно аграрні реформи щодо підвищення ефективності аграрного сектору мають дуже велике значення для економіки країни. Вони повинні проводитися з урахуванням інтересів селян і без порушень законодавства. До основних цілей аграрних реформ відносяться: формування ефективного власника; створення ринкового середовища; підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу. В післясоветський період історії України відокремлюють аграрні реформи, зв’язанні з законодавчими ініціативами, направленими на роздержавлення власності на землю, відродження фермерського руху, впровадження механізму оренди землі, реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств.

Але на сьогоднішній день залишається ще багато проблем в аграрному секторі економіки країни, за проведеними реформами високих економічних результатів не було досягнуто. Перш за все, не виконена паритетність цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, українські селяни фактично не стали власниками і розпорядниками виробленої продукції та отриманих доходів, вироблення сільськогосподарської продукції не має весомого зростання, сільське господарстве фактичне знаходиться в занепаді.

Щодо напрямків вирішення проблем аграрного сектору, розглядаються напрямки диверсифікації аграрних підприємств та створення умов для цього з боку держави.

Список літератури

1. Земельному кодексі України. Відомості Верховної Ради України, 2002, N 3-4

2. Закон України «Про фермерське господарство». Відомості Верховної Ради України, 2003, N 45

3. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002.

4. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. 

5. Бутук А.И. Экономическая теория. - М., ИНКО, 2004.

6. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Ажнюк М.О. – К.

7. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. О. О. Мамалуя. - К.: Юрінком Інтер. 2003.

8. Основи економічної теорії: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К. Алерта 2005.

9. Політична економія: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К. Алерта 2003.

10. Саблук П. Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого і погляд в майбутнє. - К.: ІАЕ УААН, 2001.

11. «Аграрна реформа в Україні: досягнення і прорахунки» // «Зеркало недели», 16.06.2001.

48