- •Аграрна реформа та становлення ринкового механізму господарювання у сільському господарстві
- •1.1. Аграрні відносини та їх структура. Місце аграрних відносин у ринковій економіці
- •1.2. Форми господарювання в аграрному секторі економіки
- •2.1. Аграрні реформи в Україні
- •2.2. Фактори, що зумовлюють необхідність аграрної реформи сучасного сільськогосподарського виробництва
- •2.3. Роль держави у ринковій перебудові вітчизняного сільського господарювання
- •3.2. Законодавче забезпечення умов формування ринкового механізму господарювання в аграрній сфері вітчизняної економіки
2.2. Фактори, що зумовлюють необхідність аграрної реформи сучасного сільськогосподарського виробництва
Характерними рисами сучасного стану агропромислового комплексу України є те, що як цілісна структура у складі національної економіки він тільки формується. На відміну від економічно розвинених країн переважну частку вартості кінцевої продукції АПК нашої держави створює сільське господарство внаслідок того, що ця галузь ще повною мірою не розчленована на складові, бо аграрне виробництво не відособлено в окрему галузь комплексу. Економічна криза, яка охопила аграрну сферу, призвела до того, що потенціал агропромислового комплексу використовується тільки на третину, а значна частина продукції сільського господарства виробляється на присадибних ділянках жителів села та на ділянках землі, виділених міським жителям, і служить засобом виживання значної частини населення в умовах високого рівня безробіття, неповної зайнятості, невиплат заробітної плати і як наслідок - масової бідності. Для сучасного стану АПК України притаманний непослідовний та несистемний перехід від адміністративно-командної системи господарювання до ринкових відносин.
Одним з недоліків нинішнього етапу реформ на селі стало те, що здобувши у власність землю і майно, українські селяни фактично не стали власниками і розпорядниками виробленої продукції та отриманих доходів. Ними володіють орендарі землі та майна, а селяни стали найманими працівниками без будь-яких прав щодо організації та управління виробництвом, розподілу виробленої продукції і отриманого прибутку. Не розв'язаним залишається і створення інфраструктури АПК, спрямованої на підтримку його ефективного функціонування і розвитку на ринкових засадах.
Значну кількість проблем соціально-економічного характеру породжує відсутність паритетності цін на сільськогосподарську та промислову продукцію у процесі міжгалузевого обміну. Її забезпечення має здійснюватись на основі норми прибутку, розрахованої як відношення одержаного прибутку до вартості капіталу, що охоплює і вартість землі. Зазначений показник має відігравати роль основного економічного регулятора ринкових відносин в аграрній сфері. Ігнорування норми прибутку та неврахування вартості землі у виробництві сільськогосподарської продукції не сприяє притоку капіталів у аграрне виробництво. Подальше існування диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та товари промислового походження для аграрного виробництва буде гальмувати перехід цієї галузі на інноваційний шлях розвитку, формування соціально орієнтованого розвитку.
Успішне реформування аграрних відносин значною мірою залежить від організаційно-господарської перебудови структури АПК України шляхом формування на ринкових засадах підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, надання йому послуг виробничого та невиробничого характеру, реалізації продукції. За такої комплексної системи організації виробництва в межах АПК на основі спеціалізації і кооперування приватних, колективних, фермерських, особистих підсобних господарств можна усунути велику кількість суперечностей, які супроводжують функціонування і розвиток цього комплексу на ринкових засадах. Водночас ринкові відносини створюють значні можливості для високоефективної підприємницької діяльності в усіх сферах АПК.
Основним завданням нинішнього етапу реформування аграрного сектора України є подолання негативних соціально-економічних процесів у ньому, формування необхідних умов для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, піднесення життєвого рівня працівників цієї галузі. Це можливе за умов наукового, методичного, правового та матеріально-фінансового забезпечення розвитку як всього АПК, так і його окремих сфер.
