11. Характеристика методичних (дидактичних) принципів фізичного виховання.

3. Педагогічні (дидактичні) принципи фізичного виховання.

У різних літературних джерелах з педагогіки та фізичного виховання принципи називаються по-різному. У педагогіці принципи називають дидактичними, підкреслюючи цим їх відношення до навчання. Фізичне виховання включає і навчання фізичних вправ, і озброєння учнів знаннями та навчання їх самостійно займатись, і виховання фізичних якостей, а тому принципи правомірно називати не дидактичними, а методичними.

Розрізняють такі принципи:

• свідомості і активності;

• наочності;

• доступності й індивідуалізації;

• систематичності і послідовності;

• повторності;

• науковості;

• міцності і прогресування.

Принцип свідомості і активності.

Реалізація принципу передбачає формування в дітей системи знань, переконань, які дають відповіді на питання: для чого необхідно займатись фізичною культурою? Як потрібно виконувати фізичні вправи? Відповіді на запитання учні зможуть отримати лише при відповідній організації навчального процесу.

1. Учні повинні розуміти мету своєї навчальної діяльності. Але для цього в них повинна бути свідома потреба в цій діяльності.

2. Учні повинні усвідомлювати учбові завдання, які їм потрібно вирішувати для досягнення поставленої мети.

3. Добиватись розуміння учнями принадної цінності виконуючих вправ і набутих знань. Це довготривалий і складний процес.

4. Застосовувати такі методи і прийоми навчання які б стимулювали свідомість учнів (навчаючи їх візуально, окремі рухи порівнювати з діями). В кінцевому результаті це приведе до більш ефективного оволодіння технікою фізичних вправ.

Попередньо продумувати вивчаючі вправи (ідомоторне тренування); навчання вмінню послідовно сконцентровувати увагу на основних елементах техніки фізичних вправ.

При реалізації принципу свідомості в цілому необхідно притримуватись деяких правил:

0. вимоги до рівня усвідомлення своєї діяльності;

1. необхідно планомірно розширювати межі свідомого відношення учнів до процесу навчання, постійно направляти думки учнів на щось нове;

2. при реалізації принципу слід враховувати зміст вирішуючи педагогічні завдання.

Принцип активності. Характер активності учня є головним показником міри його свідомого відношення до навчального процесу. Активність і свідомість взаємопов’язані.

В теорії фізичного виховання активність розглядається з двох сторін: — активність, як риса дитини; — активність, як характеристика його навчальної діяльності.

Реалізуючи принцип активності необхідно дотримуватись наступних правил:

1. Вимоги, які висуваються повинні враховувати характер мотивів, якими керується учень.

2. Активність учня має пряму залежність від доступності вимог, які до нього висуваються.

3. Стимулювання активності може бути досягнуто через усвідомлення учнями зв’язку між вивчаючими руховими діями.

4. Для підвищення підтримки активності слід іти від розвитку у дитини інтенсивної уваги.

5. Навчально-виховний процес слід організовувати таким чином, щоб активність кожного учня спрямовувалась на колективну діяльність.

Принцип наочності - цей принцип потребує створення більш широкої орієнтовної основи для оволодіння руховими діями шляхом впливу на багаточисленні аналізаторні системи, причому такими шляхами, які були найбільш наочні і образні для сприйняття навчання руховим діям починаючи з формування уяви про цю дію, про її структуру і способи застосування.

Є зорова наочність - природно зорова наочність (виконання фізичних вправ) малюнки, схеми, кінофільми.

Слухова наочність - спроби сприйняття звуку: постукування, хлопок, темп, ритмічні вправи.

Рухова наочність - формування уяви про фізичну вправу за рахунок м’язових відчуттів.

Словесна наочність - формування образної уяви про рухову дію за рахунок правильного пояснення як виконувати фізичну дію. Ефект реалізації цього принципу підвищення за рахунок дотримання певних правил:

1. На любому етапі навчання необхідно комплексно примінити різні прийоми наочності.

2. Цей принцип слід реалізувати у всіх вікових групах з врахуванням особливостей психічного розвитку.

Принцип доступності - навчальний матеріал повинен бути доступний учневі. Міра доступності учбового матеріалу залежить від постановки учбово-виховного процесу. Доступність є індивідуальною (це, що достатньо одному учневі, іншому може бути ні).

2 види доступності:

1) Програмно-нормативна доступність (доступність учбового матеріалу зафіксована в державних програмах по фізичному вихованню).

2) Індивідуальна доступність передбачає доступність учбового матеріалу для конкретної особи.

Реалізація принципу доступності вимагає знання наступних дидактичних правил.

1. Доступність навчальних завдань повинна передбачати затрату певних зусиль на його виконання.

2. Чим більше інформації закладено в руховій дії, тим нижча її доступність.

3. Об’єм навчального матеріалу повинен бути невеликий.

4. Оцінюючи доступність фізичної вправи слід враховувати її структурну складність і величину психофізіологічних зусиль, які затрачаються на виконання.

Принцип індивідуалізації - індивідуалізація навчання виражається в диференціації учбових завдань і способів їх вирішення (засоби, методи, форми). Ці закономірності дозволяють сформувати певні правила:

1. В індивідуальних особливостях дитини слід бачити перспективу їх розвитку.

2. Визначати сильні і слабкі сторони дитини.

3. Будь яка індивідуалізація повинні будуватись на загальних закономірностях навчання. Індивідуалізація передбачає також облік особливостей дитини і вдосконалення в процесі навчання форм і функцій.

Принцип індивідуалізації потребує облік рівня розвитку дитини, а саме: неоднаковий рівень здоров’я дітей (поділ на спеціальні медичні групи), рівень фізичної підготовленості, неоднаковий вік дітей в межах однієї навчальної групи, стать учнів, різний об’єм знань і вмінь.

Індивідуалізація може здійснюватись 2-ма шляхами: типовою індивідуалізацією і персональною.

Типова - можливість організації навчання дітей, які мають схожі характеристики: рівень здоров’я, фізичної підготовленості, стать і вік.

Персональна - облік тих характеристик, які притаманні конкретній особистості (психічні процеси, рівень працездатності).

Типова і персональна індивідуалізація створюють умови які дають змогу стимулювати інтереси учнів.

Принцип систематичності - реалізація цього принципу передбачає розробку системи занять. Системи навчального матеріалу і способів його реалізації, обумовлена метою і завданням навчання.

Принцип послідовності - в основі принципу лежить послідовність задач, засобів і методів навчання на уроках. Реалізація принципу починається з планування навчального матеріалу (послідовність вивчення фізичних вправ і зв’язок між ними. Від простого до складного.

Принцип повторності - цей принцип відображає еефкт постійного формування рухових вмінь і спеціальних знань через багаточисельні повторення. Повторення - головний і єдиний спосіб закріплення результатів досягнутих в навчанні.

Реалізація цього принципу опирається на 3 основні положення:

1. Фізичні вправи мають вплив при умові їх повторення.

2. Фізичні вправи приводять до втоми, тому потрібна перерва для відпочинку.

3. Слід передбачати характер і кількість повторень і інтервали.

Принцип науковості - цей принцип зобов’язує будувати педагогічний процес у відповідності із сучасним рівнем наукових знань. Цей принцип вимагає від вчителя систематичної новизни змісту своєї теоретичної підготовленості.

Реалізовуючи цей принцип слід дотримуватись наступних правил:

• при відборі навчального матеріалу використовувати науку, як джерело сучасної системи понять і фактів;

• притримуватись правильних наукових положень;

• застосовувати тільки ці методи навчання, які мають педагогічну і психофізіологічну обумовленість;

• поступово вводити в навчальний процес методи досліджень;

• використовувати в розмові тільки офіційно прийняту в науці термінологію.

Принцип міцності - його реалізація повинна базуватись по 2 напрямках: — формування міцної системи спеціальних знань. В основі цього є загальні закономірності запам’ятовування теоретичних відомостей; — формування міцних рухових вмінь.

Принцип поступовості - в принципі розкривається залежність ефекту навчання від прогресування педагогічних вимог. І тому його ще називають принципом динамічності або принципом прогресування. Принцип випливає із закономірності поступового але нерівномірного розвитку розумових і фізичних здібностей дитини. Реалізація цього принципу здійснюється по 2-ом напрямкам:

1) ускладнення вивчаючих дій;

2) розширення їх складу.