3. Інституційні моделі економічного зростання

3.1. Теоретична модель економічного зростання с.С. Кузнеця

Саймон Сміт Кузнець (1901-1985) у праці "До теорії економічного зростання" (1955) зазначав, що загальна теорія економічного зростання має: а) пояснювати механізм розвитку передових промислових країн і причини, які стримують розвиток відсталих макросистем; б) охоплювати держави як з ринковою економікою, так і з плановою, країни великі й малі, розвинуті та ті, які розвиваються; в) пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв'язків, війн та інтервенцій. Отже, обґрунтованих висновків можна досягнути лише у разі вивчення економічного зростання в найрізноманітніших контекстах та умовах як із часового, так і з просторового поглядів. Теоретична модель економічного зростання С.С. Кузнеця ґрунтується на широких емпіричних дослідженнях чотирьох ключових елементів: демографічного зростання, зростання знань, внутрішньодержавної адаптації до факторів зростання та зовнішніх відносин між країнами. Вчений вважав, що зростання сукупного продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення всієї її економічної структури, зачіпає багато аспектів економічного життя, а саме: структуру виробництва; галузеву і професійну структуру зайнятості; розподіл занять на роботу в середині сім'ї та на ринкову діяльність; структуру доходу з погляду факторів виробництва; чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення; міждержавні потоки товарів, капіталу, робочої сили та знань; організацію промисловості та державне регулювання. Водночас такі зміни є необхідною умовою сукупного зростання, а також формують, стримують чи підтримують подальший економічний розвиток країни. Слід зазначити, що С.С. Кузнець також вважав технологічний розвиток екзогенним фактором, з якого бере свій початок сучасне економічне зростання.

3.2. Модель т.В. Шульца

Теодор Вільям Шульц (1902-1998), досліджуючи сільське господарство у працях "Виробництво і благополуччя сільського господарства" та "Перетворення традиційного сільського господарства" (1964), звертає особливу увагу на роль аграрної технології. На думку вченого, її рівень перш за все залежить від інформації, якою володіє фермер. Так, низький рівень знань фермерів є гальмівним чинником зростання врожайності та підвищення ефективності сільського господарства. У подальшому ця ідея була розвинена в теорії інвестування людського капіталу, висвітленій у праці "Капіталовкладення в людський капітал: роль освіти і наукових досліджень" (1971). У структурі інвестицій в людський капітал Т.В. Шульц виокремлює прямі витрати на навчання в школі та вищих навчальних закладах; домашню самоосвіту; накопичення досвіду на роботі; капіталовкладення в охорону здоров'я, освіту й науку. Вкладення у людський капітал зумовлюють зростання цінності людської праці як найважливішого фактора перетворення економіки і модернізації економічних та юридичних інститутів. А розвиток при цьому підході розглядається не тільки як підвищення темпів економічного зростання, а й як ліквідація бідності.