2.5 Виробнича функція в. Трапєзнікова

Радянський академік Вадим Трапєзніков (1905-1994), автор праць "Темп науково-технічного прогресу - показник ефективності управління економікою" (1971) та "Управління і науково-технічний прогрес" (1983), досліджуючи міру впливу продуктивності праці на величину національного продукту, переконує, що її рівень залежить від фондоозброєності праці (якісний фактор) і від щабля технічного прогресу чи рівня знань й умінь або ступеня ефективності суспільного виробництва (якісний фактор). Останній визначається рівнем конструктивного вдосконалення обладнання, уміннями працівника, рівнем організації виробництва, ступенем практичного застосування наявних знань:

де H - національний дохід; в - продуктивність праці; ч - чисельність зайнятих; У- рівень знань; Ф - фондоозброєність зайнятих.

Вчений вважав, що темп підвищення рівня життя практично дорівнює темпу науково-технічного прогресу. Звідси випливає така тотожність - рівень життя пропорційний рівню знань.

Серед інституціональних концепцій економічного зростання особливої уваги заслуговують дослідження Нобелівських лауреатів С.С. Кузнеця і Т.В. Шульца.

2.6. Моделі дуалістичної економіки

Як вже відмічалося, моделі західних країн не відповідали умовам і можливостям країн "третього світу". Неокласичні схеми довелося відкласти у сторону. Ряд видатних економістів зайнявся розробкою моделей і механізмів, наближених до специфіки країн, що знаходяться на "стартових" позиціях економічного зростання. Одну з таких моделей запропонував вест-індійський економіст Артур Льюїс, який закінчив Лондонську школу і працював у Великобританії, США, країнах "третього світу". Перед країнами, що розвиваються, стояла загальна ціль - підняти темпи зростання та збільшити розмір національного доходу. Але як це зробити? Основні труднощі є перш за все в низькому рівні накопичень, нестачі інвестицій.

Більшість експертів вважали, що кошти, отримані від експорту національної продукції та з інших джерел, потрібно вкладати у промисловий сектор. Проведені дослідження привели А. Льюїса до іншого висновку.

Економіка країни, що розвивається, на початковому етапі має не один, а два сектори: традиційний (аграрний) і сучасний (промисловий). Для традиційного сектору характерний надлишок низько кваліфікованої робочої сили, рутинна техніка. Сучасний сектор володіє машинною технікою, постійно розширюється і має потребу у додаткових робітниках. Забезпечення взаємозв'язку між двома секторами - одне з непростих і актуальних завдань економічної стратегії.

Неграмотних сільськогосподарських робітників можна навчити і втягнути у промисловість, торгівлю при відносно низькому рівні заробітної плати. Зменшення зайнятості в аграрному секторі не призведе до зниження виробництва. Ведучу роль буде відігравати розвиток сучасного сектора. Стимулом зростання може слугувати розширення експорту. Зростання буде відбуватись нерівномірно, торкнеться суміжних виробництв. Розширяться джерела накопичення, активізується внутрішній попит.

Процес взаємного пристосування двох секторів на відповідному етапі може наткнутися на перепони. Щоб утримати робочу силу, модернізувати технологію, традиційний сектор буде вимушений підняти оплату праці. В результаті збільшаться заробітки і в промисловому секторі, а можливості інвестиційної діяльності зменшаться. Гальмування зростання відбудеться внаслідок переливу робочої сили, який сповільнився, і розширення попиту на імпортні товари (в тому числі зі сторони населення і аграрного сектору).

Економічне зростання в промисловому секторі буде відбуватися завдяки залученню додаткової робочої сили: інвестиції доцільно вкладати в освіту, інфраструктуру. В традиційному секторі перебудова й зростання виробництва відбуваються при скороченні кількості зайнятих. Розрізняються і форми інвестування. У промисловості розміри інвестування пов'язані з підвищенням прибутків при стабільній заробітній платі. В сільському господарстві зростання оплати праці робітників означає зниження доходів, а це потребує залучення інвестицій для заміни ручної праці машинами ("інвестиції раціоналізації"). Вирішення проблеми економічного зростання передбачає активну участь держави. Щоб підвищити долю інвестицій у країнах, що розвиваються, з 4...5 % від національного доходу приблизно до

15 %, потрібно вирішити ряд складних завдань. У даному випадку зростання капіталовкладень має за ціль не стимулювання ефективного попиту (за кейнсіанською моделлю), а створення інфраструктури для акумулювання й відповідного перерозподілу додаткового продукту.

Таким чином, згідно з моделлю Льюїса, яку він вперше виклав у доповіді "Економічний розвиток у країнах з низьким доходом" (1951), каталізатором зростання є швидкий розвиток промисловості. При цьому загальне зростання досягається в результаті взаємодії двох секторів. Економічне зростання Льюїс розглядав як процес вкладень в економічний і соціальний розвиток.