1.3 Модель Дж.В. Робінсона

Представниця Кембриджської школи Джоан Вайолет Робінсон (1903-1986), автор праці "Нагромадження капіталу" (1956), синтезувала основні фактори довгострокового зростання економіки, а саме: розподіл між прибутком і заробітною платою, обсяг капіталу й характер технічного прогресу, ступінь монополізації та конкурентності економіки, зростання населення тощо. Було встановлено, що нейтральний технічний прогрес" пропорційне зростання продуктивності праці, заробітної плати і капіталоозбросності за незмінної норми прибутку в умовах вільної конкуренції сприяють довгостроковому економічному зростанню. А будь-які диспропорції, аномалії чи недостатнє охоплення економіки зазначеними явищами та процесами є причинами відхилення від стійкого зростання.

Розглянемо детальніше підхід Дж.В. Робінсон до цієї проблеми. Спираючись на методологічні підходи К. Маркса, вона пропонує власну модель двосекторної економіки - виробництво інвестиційних товарів (І) і товарів народного споживання (II). Абстрагуючись від трудової теорії вартості й категорії граничного продукту, Дж.В. Робінсон виходить із того, що вартість продукту кожного із секторів Y₁ та Y₂ складається із заробітної плати W й так званої квазіренти (суми прибутку й амортизації) -

Ця модель ґрунтується на таких припущеннях: а) наявність двох суб'єктів - підприємців і найманих працівників без державного втручання; б) відсутність споживання з прибутку, що у повному обсязі спрямовується на нагромадження капіталу; в) заробітна платає незалежною змінною, нижньою межею якої є фізіологічний мінімум для забезпечення існування та утримання сім'ї. Таким чином, фонд зарплати і зайнятість у секторі І визначаються обсягом квазіренти сектору II Q₂, оскільки весь прибуток підприємств трансформується в інвестиційні блага сектору І. Для того щоб відбувся акт інвестування, має збільшитись обсяг виробництва Y₁ і зайнятість у секторі І. А це можливо за умови скорочення реальної заробітної плати W. або відповідного зростання квазіренти сектору II Q₂. Разом із тим, нагромадження капіталу залежить від обсягу прибутку (що визначається як різниця між річним продуктом і сумою зношення. Адже без прибутку неможливим є процес нагромадження, без якого не може бути жодних прибутків. Якщо реальна заробітна плата не набагато перевищує фізіологічний мінімум, тоді в підприємств є технічний надлишок для нагромадження капіталу. Коли всі підприємці задоволені своїм рівнем капіталу, вони найматимуть таку кількість працівників, якої б вистачало тільки для обслуговування незмінного обсягу капіталу. І в такому випадку, відповідно до припущень моделі, сума квазірент дорівнюватиме амортизації а прибуток зникне. Звідси випливають причини стагнації - низький рівень технічного прогресу і незначна схильність до інвестування, зумовлена насиченням потреб підприємців.

Дж.В. Робінсон розглядає три типи технічного прогресу як одного з основних наслідків ринкових правил гри - нейтральний, коли співвідношення між основними параметрами секторів І та II не змінюються, і два його відхилення - капіталозберігальний і капіталомісткий. Перший із них означає більш швидкі темпи зростання нововведень та продуктивності праці у секторі І, а другий передбачає техніко-технологічні переваги й зростання продуктивності у секторі II. На думку вченої, ідеальними умовами "золотого століття" економічного зростання є: а) нейтральний технічний прогрес, в умовах якого продуктивність праці, заробітна плата і капіталоозброєність зростають в однакових пропорціях, а норма прибутку залишається незмінною; б) гнучкість заробітної плати, що зростатиме одночасно з обсягом сукупного продукту на особу; в) вільна конкуренція, що є передумовою такого зростання заробітної плати; г) нагромадження капіталу залежить від темпів технічного прогресу і приросту зайнятості. Дж.В. Робінсон окреслює умови, що порушують довгострокову рівновагу, а саме: а) неочікувані зміни темпу технічного прогресу; б) виникнення перешкод для створення конкурентного середовища; зміни темпу нагромадження щодо зростання продуктивності праці; в) неспроможність технічного прогресу рівномірно охоплювати всю систему. Зростання заробітної плати, на думку вченої, є стимулом економічного зростання в умовах технічного прогресу у зв'язку з тим, що високопродуктивна техніка вимагає більших затрат капіталу на одного працівника, а висока заробітна плата робить вигіднішим застосування капіталомісткого виробництва, ніж трудомісткого. Саме тому в умовах конкуренції підвищення заробітної плати визначає зростання продуктивності, а не навпаки. Відповідно, невисокий ступінь механізації є симптомом наявності цілої низки причин низького рівня оплати праці. Це створює підґрунтя для співпраці монополістів і профспілок, позаяк одні й другі зацікавлені у підвищенні заробітної плати. Перші - через те, що зростає споживчий попит і стимулюється технічний прогрес, а другі - з метою поліпшення умов життя.