1.2 Модель Овсія Домара

У моделі Овсія Домара (1887-1975), викладеній у працях "Нагромадження капіталу і кінець процвітання" (1946) і "Нариси з історії економічного зростання" (1957), вихідною є ідея рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції). Дотримуючись вихідних кейнсіанських постулатів макроекономічної рівноваги, він встановив, що рівноважне економічне зростання досягається за умови рівності приростів сукупного попиту й сукупної пропозиції, де перша величина забезпечується мультиплікативним приростом, інвестицій поточного періоду, а друга - обсягом та граничною продуктивністю капіталу, джерелом яких є інвестиції попереднього періоду.

Аналізуючи глибше модель економічного зростання О. Домара, зазначимо, що вона ґрунтується на таких припущеннях: а) в економіці функціонують тільки два суб'єкти - домогосподарства і фірми; б) s' (гранична схильність до заощаджень) є сталою, позаяк зумовлена відносно незмінними мотивами домогосподарств до заощаджень, тобто s' = const; в) фірми забезпечують приріст капіталу в поточному періоді ∆ASt за рахунок інвестицій попереднього періоду It-1; г) технологія виробництва задана виробничою функцією Василя Лєонтьєва (1905-1999) (рис. 2.1) із постійною граничною продуктивністю капіталу МРК = I = МРК = а = const, постійною віддачею та абсолютною нееластичністю праці й капіталу; ґ) на ринку праці наявна надлишкова пропозиція, що зумовлює постійний рівень цін, тобто ціни не гнучкі; д) очікування суб'єктів є статичним; е) немає вибуття капіталу та інвестиційного лага.

Враховуючи перелічені вище обставини й теорію мультиплікатора, за якою приріст інвестицій А зумовлює зростання сукупного попиту AD, одержуємо:

де ∆ADt - приріст сукупного попиту в поточному періоді; k - мультиплікатор інвестицій; ∆It - приріст інвестицій у поточному періоді; s' - гранична схильність до споживання.

На відміну від сукупного попиту, приріст сукупної пропозиції у поточному періоді залежить від приросту капіталу в поточному періоді та інвестицій попереднього періоду

Рис. 1.1. Виробнича функція В. Лєонтьєва

Природним буде вважати, що рівноважне зростання забезпечуватиметься за такої умови:

Позаяк гранична продуктивність капіталу й норма заощадження є величинами сталими, то добуток а-s' - також постійний параді метр. А відтак і стійкість динамічного зростання - залежить виключно від очікувань підприємців та їхньої схильності до інвестування. Якщо темп зростання планових інвестицій відхилятиметься від рівня, заданого моделлю, тоді для відновлення рівноваги необхідне втручання держави.

Пізніше, погляди Р.Ф. Харрода та О. Домара як такі, що мають багато спільного, були об'єднані в модель економічного зростання Харрода - Домара. Логіка останньої зводиться до того, що:

1) вирішальною умовою динамічної рівноваги ринкової економіки є усталені темпи економічного зростання;

2) інвестиції відіграють вирішальну роль у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, запобігає виникненню недовантаженості підприємств і безробіття;

3) заощадження трансформуються в інвестиції, які завдяки додатковому запасу капіталу і, отже, додатковому виробничому потенціалу забезпечують більший дохід у майбутньому періоді, тому більший сукупний дохід, у свою чергу, гарантує більший обсяг заощаджень, інвестицій, капіталу і, таким чином, ще більший дохід та вищі темпи економічного зростання;

4) досягнення динамічної рівноваги та економічного зростання є результатом державного втручання в економіку.