4.3 Шляхи вирішення проблеми економічного зростання в Україні

1. Створення регіональних центрів з інформаційної, фінансової підтримки малого бізнесу та його правового супроводження.

Подібні центри повинні мати розгалужену структуру і охоплювати всі регіони України, їхня діяльність має полягати в наданні інформації з питань законодавства щодо врегулювання підприємницької діяльності, то вирішуються на рівні місцевої влади; маркетингових послуг — інформації про можливості виходу на нові ринки, пошук потенційних партнерів, про можливості та умови виходу на іноземні ринки, про державні та приватні іноземні програми економічного сприяння, про можливості отримання грантів, допомогу щодо розробки та оформлення документів для отримання кредиту тощо. Одним з обов'язкових напрямків діяльності подібних центрів має стати допомога у підготовці управлінського персоналу для новостворених підприємницьких структур та їхнє правове супроводження протягом одного-двох років.

2. Активізація діяльності місцевих органів самоврядування на ринку запозичень — випуск облігацій місцевих займів, інших цінних паперів.

Ряд невдалих спроб окремих органів місцевого самоврядування в Україні призвів до незаслуженого знехтування цим джерелом залучення інвестицій. Причина насамперед у недостатній кількості в органах місцевої влади кваліфікованих фінансових менеджерів, здатних прорахувати ефективність інвестиційного проекту, термін його окупності та провести кампанію із залучення достатнього фінансування обраного проекту. Для поліпшення ситуації у цьому напрямку, на нашу думку, державі варто розробити програму з надання інформаційних послуг органам місцевого самоврядування щодо операцій на ринку займів, створити кілька пілотних проектів в окремих регіонах та на їхньому прикладі провести практичні навчання для представників регіональних фінансових відомств.

Актуальним для України є те, що зусилля місцевих органів управління можуть компенсувати чи послабити вплив недоліків загальнодержавного регулювання залучення інвестицій, загального несприятливого інвестиційного клімату, наступні заходи щодо поліпшення якого можуть відбуватися саме на рівні органів самоуправління.

3. Створення комунальних інвестиційних банків з напрямками діяльності - інвестування проектів розбудови економічної та соціальної інфраструктури. Такі проекти здатні здешевити вартість транспортних, комунікацій них послуг, вартості енергоресурсів і сприяти здешевленню продукції та послуг, які виробляються у підприємництві, інвестування проектів малого бізнесу, перспективних з економічної точки зору та таких, що розглядатимуться як пріоритетні завдання економічного розвитку регіонів.

4. До активу можливостей місцевих органів управління можна віднести розробку програм з розвитку регіонів з визначенням пріоритетних галузей і підприємств та заходи стимулювання інвесторів. Така програма має враховувати науковий потенціал регіону, структуру промисловості, соціальну структуру населення регіону, його географічне становище.

За результатами створеної програми слід вести пошук інвесторів, розвиваючи зовнішні зв'язки регіону з іншими регіонами держави на рівні підприємств, фінансових компаній, регіональної влади, центральної влади; а також з регіонами та підприємствами інших країн. Враховуючи також можливості органів місцевого самоуправління щодо регулювання рівня місцевих податків та зборів, а також пільгового надання комунальної власності у користування, можна очікувати, що продумана інвестиційна політика на місцевому рівні здатна пожвавити процес економічного розвитку.

Інвестиційна політика є пріоритетним завданням економічної політики держави на шляху до перетворення короткотермінового зростання на позитивну тенденцію економічного оздоровлення держави. Окремі нескоординовані та непрораховані кроки держави у цьому напрямку не здатні поліпшити кардинально ситуацію із залучення інвестицій в економіку, а інколи навіть негативно впливають на її розвиток. Податкові канікули, скасування боргів щодо сплати податків лише підривали фіскальні інтереси держави та довіру вітчизняного капіталу до неї. Навіть стабілізація грошової одиниці не вплинула на приток інвестицій в країну. Тому доцільніше впроваджувати комплексну державну програму забезпечення економічного розвитку, де кожен з напрямків дій відіграватиме важливу роль, а кожен з елементів програми впливатиме (прямо чи опосередковано) як на кінцеву мету, так і на інші елементи і в цілому залежатиме від них.

ВИСНОВКИ

1 ) Кейнсіанці розглядають економічний зростання переважно з погляду факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи зростання неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного приросту ВНП. Тому вони проповідують низькі ставки відсотка (політикові «дешевих грошей») як засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат і споживання, для того щоб високий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції.

2 ) Теоретична модель зростання, що була побудована Неокласиками, пе­редбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням «незалежних змін­них» - схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента. Призначення моделей неокласиків полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало.

3 ) Інституціаліста вважали що, зростання сукупного продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення всієї її економічної структури, зачіпає багато аспектів економічного життя, а саме: структуру виробництва; галузеву і професійну структуру зайнятості; розподіл занять на роботу в середині сім'ї та на ринкову діяльність; структуру доходу з погляду факторів виробництва; чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення; міждержавні потоки товарів, капіталу, робочої сили та знань; організацію промисловості та державне регулювання. Водночас такі зміни є необхідною умовою сукупного зростання, а також формують, стримують чи підтримують подальший економічний розвиток країни.

4 ) Чи спостерігається економічне зростання в Україні?

Індекс споживчих цін дедалі знижується. Як повідомив заступник директора Генерального економічного департаменту Національного банку України Олександр Петрик, інфляція у липні склала -0.2%. Водночас у річному обчисленні зниження інфляції призупинилося і зараз цей показник є майже нульовим.

Головним фактором призупинення зниження інфляції у річному обчисленні у липні є низька база порівняння минулого року. Нагадаємо, що завдяки високому минулорічному урожаю торік суттєво подешевшали сільгосппродукти. Як результат – у липні 2011 р. інфляція складала -1,3%.

Базова інфляція у річному обчисленні знижувалася одинадцятий місяць поспіль, у липні вона становила 3.1%. Це, насамперед, обумовлено двома факторами: (1) виваженою монетарною політикою Національного банку, спрямованою на зниження загального довгострокового тренду по інфляції; (2) дією вторинних ефектів від здешевлення сирих продуктів у 2011 р. та першому півріччі цього року.

Ціни на адміністративно-регульовані послуги зростали дуже помірно, у липні вони підвищились на 0.4% і практично не впливали на загальний інфляційний фон. А от ціни на паливо знизилися на 1.4%, і це було пов’язано із здешевленням нафти на світових ринках.

Триває зниження інфляційних очікувань. У липні вони були рекордно низькими. Відносно стабільний курс гривні та незначна інфляція у країнах-основних торгівельних партнерах України обумовили лише незначне підвищення (0,4% у річному вимірі) цін на імпортовані товари у загальному споживчому кошику в Україні.

За липень суттєво впали ціни виробників – на 2,9%. Як наслідок - інфляція цін виробників в річному обчисленні уповільнилося до 1.4% у липні з 4.5% у червні. Причина – зниження цін на основні товарні групи на світових торгівельних майданчиках.

"Підсумовуючи можна сказати, що зараз інфляційне середовище в економіці є близьким до оптимального. Це значить що з одного боку інфляція – не гальмує економічного зростання, а з іншого боку – не провокує надмірних інфляційних очікувань. І саме ця ситуація може стати дуже хорошим підґрунтям як для продовження структурних реформ, так і для забезпечення сталого економічного зростання для економіки України у майбутні роки".

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Історія економіки та економічної думки: ХХ — початок ХХІ ст.: Навч. посіб. Рекомендовано МОН / За ред. В.В. Козюка, Л.А. Родіонової. — К., 2011. — 582 с.

2. Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. – 1997. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.info-works.com.ua/kursovi/econimichna_teoria/1627.html

3.  Харазішвілі Ю. Модель зростання та сценарний аналіз розвитку економіки України // Банківська справа. -2004. – 246 c.

4. Онишко С. Оцінка якості зростання економіки України // Проблеми науки. -2003. —346 c.

5. Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. 320 с.

6. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. — Т. 4: Соціальна та регіональна політика в умовах переходу до ринкової економіки. — К., 1996. – 340 с.

7. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) / НАН України; Ін-т економіки. — К., 1997, — 455с.

8. Основи  економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г.Н.  Климка, В.П.  Нестеренка.  — 2-ге вид. — К.: Вища пік.: Т-во "Знання", КОО, 1999.

9. Перехідна українська економіка; стан і перспективи. — К.: Академія, 1996.

10.  Агапова Ф. Б., Серегина С. Ц. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидорича. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — Гл. 3.

11. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-говської. — К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Т. 3.

Житомир – 2013