1. Визначте, ким був автор документа; узагальніть, про що йдеться в документі, з’ясуйте, коли відбулися описані в ньому події;

2. визначте, як автор розповіді ставиться до описуваних подій або історичних діячів; поміркуйте, навіщо автор документа свідчить про події; з’ясуйте (сформулюйте) значення подій та явищ, про які йдеться в джерелі;

3. Поміркуйте, у чому цінність джерела, стисло викладіть своє ставлення до описаних подій або діячів

4. Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

Із «Щоденника» Євгена Чикаленка

«У перший день пішов я до С. Петлюри, щоб довідатись, чого вони від мене, власне, хочуть. Петлюра зараз же вийшов до мене у вітальню і, поцілувавшись, запросив мене до кабінету. Враження Петлюра зробив на мене втомленого, змученого і якогось пригніченого... На моє запитання - чого чи нащо вони з Лівицьким мене викликали, він одповів, що їм взагалі хотілося б порадитись з українськими буржу­азними елементами, а особливо зо мною, який увесь вік так багато працював для українського відродження і т. д. Жалкував, що саме нема Лівицького, і просив мене посидіти у Варшаві...

Перше всього їм хотілося б знати мою думку про договір з поляками, який вони оце мають підписати, і коротенько розказав, в чім той договір міститься. Границя з Польщею приблизно має піти від Дні­стра по Збручеві, а потім по Стирі і по Прип’яті до Дніпра; Польща за те визнає самостійну Українську державу в її етнографічних межах на сході і військовою силою і технічною допомогою поможе Українському урядові виперти більшовиків за Дніпро. Тобто [Поль­ща] в межах 1772 року, а далі вже самі українці мають, коли змо­жуть, очистити Лівобережжя від більшовиків. Я на це одповів, що не вірю в успіх сього договору, що він, на мою думку, скінчиться так само нічим, як і договір Виговського, бо є третій контрагент - Москва, яка всіми силами буде стремитись захопити Україну, і, певне, справа української державності скінчиться так само, як і в 17 в., миром Москви з Польщею за наш кошт, тобто поділом Украї­ни по якомусь новітньому Андрусівському договору. На се Петлюра відповів мені, що вони другого виходу не бачать і рішають зробити останню спробу організації Української держави. Я на се одповів, що, дійсно, тепер виходу нема і я шкодую, що Винниченко підняв “пет- люринське” повстання проти Скоропадського і таким способом роз­валилась держава, яка почала була за німецькою силою організовува­тись, а ще більше шкодую, що наші соціалісти не зуміли поладнати

з німцями ще до скоропадщини. Петлюра одповів, що коли б вони не підняли повстання, то все одно його підняли б більшовицькі еле­менти, коли почався більшовизм серед німецького війська, і тоді повстання перейшло б не під українським національним прапором, що було б ще гірше. - “Може й так, - кажу, - хоч мені здається, що

найняті німці змогли б охоронити Україну від більшовиків. Ну, та це вже минулось, і нема чого про це говорити. Коли Ви, - кажу, - хочете попробувати, то пробуйте на свій страх і риск. Ім’я Вигов- ського через таку пробу перейшло в історію з почесною репутацією, хоч та проба і не вдалась”.

...Почався польський наступ на Україну... Напевне, на зиму знов насунуть московські більшовики і разом з нашим селянством випруть з України Петлюру з поляками, як виперли Скоропадського

з німцями. Ще, мабуть, не скоро наступить час, коли маятник рево­люції спиниться на лінії, яку встановлять москалі з поляками, але напевне можна сказати, що лінія та ляже не по Дніпру, а західні­ше - або по Південному Бугові, або по Стирі, в залежності від того, якої сили буде напор з Московщини. Але не виключено, що хвиля біль­шовицька докотиться аж до Варшави, хоч сього я не сподіваюсь, бо Польща далеко менше, ніж Україна, а тим більше, ніж Московщина, має більшовицького ґрунту: селянство в Польщі забезпечене надільною землею далеко більше, ніж селянство у всій бувшій Росії, а пролетаріат міський ще захоплений національним патріотизмом, ще повний захвату про відродження своєї держави. Поживем - побачим!»