85. Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.

Однією з найважливіших і найнебезпечніших тенденцій злочинності є її транснаціоналізація і інтернаціоналізація. Аналіз кримінологічних досліджень дозволяє зробити висновок, що поява вказаних тенденцій викликана в основному наступними чинниками:

а) ранснаціоналізацією бізнесу та, так звана, глобалізацією економіки. У зв’язку з цим посилюється інтерес кримінальних угруповань до здійснення контролю над найбільш ефективними сферами міжнародної і національної економіки (насамперед паливно-енергетична та фінансово-банківська галузь).

б) Посиленням інформатизації суспільства (підвищений вплив інформаційних процесів на характер діяльності, набування інформацією реальної сили і спрощення процедур доступу різного роду суб’єктів, в тому числі і організованих злочинних груп до інформаційних потоків) та комп'ютеризації суспільства (як наслідок - поява великої кількості додаткових можливостей для здійснення злочинних посягань на всі сфери відносин у суспільстві).

в) Спрощення прикордонних та візових процедур і, як результат, інтенсифікація міграційних процесів.

г) Посилення дії, так званого, "іноземного" фактору на розвиток криміногенної ситуації на теренах СНД, особливо в тих регіонах, які опинилися на шляху слідування міграційних потоків, тобто імпорт видів злочинності, методів злочинної діяльності, характерних раніш тільки для іноземної злочинності.

д) Нарешті, недосконалість чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства, міжнародних угод з питань взаємодії у боротьбі зі злочинністю, непослідовність практики міжнародного співробітництва.

Одностайності немає серед науковців кримінального права і щодо найменування злочинів з іноземним елементом. Тому в різних джерелах можливо зустріти такі поняття: “злочини міжнародного характеру”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “міжнародні  загальнокримінальні злочини”, “злочини, що порушують міжнародний правопорядок”, “транскордонні”, “транснаціональні”, “інтернаціональні” злочини. В іноземній науковій літературі та законодавстві також відсутня єдина виважена позиція. Наприклад, в Резолюції Ради Європейських Співтовариств від 27 травня 1999 “Про боротьбу з міжнародним злочином...” використані навіть два терміни «international crime» та «cross-border crime» (тобто, міжнародні та транскордонні злочини).

Таким чином, транскордонний злочин – це різновид транснаціональних злочинів; вчиняються на території держав, що мають спільний кордон, вони територіально локалізовані, існує інтеграція кримінальних структур з представниками прикордонної і митної служб.

В сучасних умовах ефективність міжнародної боротьби зі злочинністю може бути досягнута за допомогою співпраці як в рамках міжнародних організацій, так і на основі існуючих міжнародних угод і в уніфікації національних законодавств.

У підвищенні діяльності ООН у боротьбі з транснаціональною злочинністю істотну роль грають її структурні підрозділи, інститути та проводяться спеціалізовані конгреси.

Велике значення в цій сфері відводиться рекомендацій конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками є міжнародні універсальні форуми, на яких держави та інші учасники підводять підсумки діяльності і визначають перспективи та нові напрямки співробітництва в галузі міжнародної боротьби зі злочинністю.

Діяльність конгресів регламентується резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та ЕКОСОР, правилами процедури Конгресу, а також його відповідними рішеннями.

Починаючи з 1955 р. і відповідно до резолюції 415 (V) Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 р., було проведено десять конгресів (через кожні п'ять років).

До безперечних заслуг конгресів слід віднести розробку і прийняття рішень та рекомендацій, які хоч і носять рекомендаційний характер, але мають велике значення для зміцнення і розширення міжнародного співробітництва держав у боротьбі з транснаціональною злочинністю, сприяють обміну досвідом боротьби з конкретними видами діяльності злочинних організацій, сприяють розробці нових міжнародних угод і їх уніфікації в цій сфері.

Крім конгресів, в системі органів ООН існує ряд інститутів, що спеціально займаються питаннями боротьби зі злочинністю: Центр по міжнародному попередженню злочинності (Віденський центр); Міжрегіональний римський науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності та правосуддя; Азіатський і Далекосхідний інститут ООН в Токіо з попередження злочинності і поводження з правопорушниками; Гельсінська інститут з попередження злочинності та боротьби з нею; Африканський інститут ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками; Арабська дослідний і навчальний центр в Ель-Ріад з питань безпеки; Австралійський (Канберра) інститут кримінології; Канадський (Ванкувер ) Міжнародний центр з реформ кримінального законодавства та політики у кримінальній правосуддя та ін..

Діяльність зазначених інститутів в цілому здійснюється за допомогою проведення наукових досліджень в області боротьби з міжнародною злочинністю, проведення семінарів з підвищення кваліфікації кадрів національних правоохоронних органів, наданні методичної, матеріальної та технічної допомоги в розробці спеціальних проектів, забезпеченні зацікавлених організацій інформацією про злочинність та заходи боротьби з нею.

Питання боротьби зі злочинністю, в тому числі з її транснаціональними організованими структурами, постійно знаходиться на порядку денному ООН. Зокрема, 18 грудня 1991 р. була прийнята і продовжує розроблятися спеціальна Програма ООН з боротьби зі злочинністю та кримінального правосуддя. Її головним завданням, як мовиться в преамбулі, є надання допомоги у задоволенні нагальних потреб світового співтовариства в справі попередження кримінальних проявів і правосуддя. У числі основних цілей Програми слід назвати: боротьбу зі злочинністю національного та транснаціонального характеру; об'єднання зусиль держав - членів ООН у попередженні транснаціональної злочинності; більш ефективне відправлення кримінального правосуддя; сприяння дотриманню найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя та професійної поведінки.

Особливе місце в структурі ООН в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю займає Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, створена в 1992 р. у складі Економічної і Соціальної Ради ООН. До Комісії входять представники 40 держав - членів ООН, які обираються на три роки. Безпосередньою завданням Комісії є: розробка проектів керівних принципів попередження злочинності та кримінального правосуддя; планування заходів ООН по боротьбі зі злочинністю; підготовка Конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Так, наприклад, в рамках Комісії підготовлена ​​прийнята 51-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН Декларація про злочинність і суспільну безпеку (1996 р.). В ній, зокрема, вказувалося, що всі держави - члени ООН повинні взяти на себе урочисте зобов'язання взаємно співпрацювати в цілях попередження транснаціональної, у тому числі організованої злочинності, незаконного обороту наркотиків і зброї, контрабанди різних видів заборонених товарів, торгівлі людьми, терористичних актів, корупції і відмивання злочинних доходів.