6. Злочинність як вид відхиленої поведінки. Відмінність злочинності від злочину

Відхильна (девіантна) поведінка (від лат. deviation - відхилення) - це система вчинків, або окремі вчинки, які не відповідають моральним або правовим нормам і вимогам суспільства.

Відхильну поведінку необхідно відрізняти від аномальної, характеристика якої пов´язана з розумовою патологією. Відхильна поведінка соціально детермінована. У її виникненні велику роль відіграють дефекти особистісного розвитку, що поєднуються з недоліками, помилками виховання і негативним впливом несприятливої ситуації, яка складається в найближчому оточенні людини - родині, референтній групі тощо.

Відхильна поведінка, яка суперечить усталеним у суспільстві зразкам, стереотипам, може іноді поєднуватися з порівняно добрим знанням моральних норм. Це особливо актуально для людей, що розвиваються: наприклад, для підлітків поведінка нерідко є засобом самоствердження, вираженням протесту проти реальної чи уявної несправедливості дорослих.

Розглядаючи відхильну поведінку, чітко розрізняють, по-перше, поведінку власне девіантну, коли є відхилення від усталених у суспільстві норм, по-друге, поведінку делінквентну (від лат. delinquens - «той, хто здійснює вчинок» і англійського - «провина», або точніше - «психологічна тенденція до правопорушення») - злочинну, кримінальну.

Зрозуміло, поведінка злочинна, протиправна (делінквентна) набагато небезпечніша для суспільства, ніж девіантна. Не випадково держава вживає активних заходів щодо її припинення і покарання злочинців. Водночас мікросередовищні цінності (навіть коли саме по собі середовище не орієнтоване протиправно, а тільки малокультурне чи слабко організоване) можуть реабілітувати правопорушника у власних очах, і часом замість каяття він почувається несправедливо скривдженим.

Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первіс­ного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлю­валося розпадом суспільства на класи, появою приватної влас­ності та виникненням пов'язаних їх цим соціально-економіч­них суперечностей.

Уперше в історії людства клас рабовласників не тільки встановив бажані та вигідні для себе порядки, але й енергійно їх захищав, застосовуючи суворі заходи покарання до поруш­ників законів.

Розвиток класового суспільства об'єктивно порушив питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності й охорони особи та привілеїв панівних прошарків. Відоме нам раніше кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і феодальних держав, характери­зується у зв'язку з цим суворістю каральних заходів, нерівністю осіб,які потрапляли в його сферу,залежно від їхнього соціального статусу. Така ситуація зберігається у будь-якому суспільстві. Змінюючи одне одного, "володарі ситуації" - рабовласники, феодали, буржуазія, сучасні партії- незмінно були і є заклопотані тим, аби будь-які зазіхання на їхні інтереси вважалися злочин­ними, а особи, що їх скоїли, підлягали покаранню.

Сучасне значення злочинності не було відоме первісно­общинному ладу. Не можна порівнювати звичаї та норми моралі, що притаманні будь-якому людському суспільствові, з нормами кримінального права з одного боку, а з другого -примус, без якого не може обійтись людське суспільство, з кримі­нальним покаранням як державно-правовим примусом.

Злочинності та правового поняття злочину не могло бути при родовому ладові у зв'язку зі специфікою його соціально-економічних і духовних відносин. Колективна власність на землю, суспільна власність на основні предмети виробництва, дрібних знарядь праці, зрівняльний розподіл предметів споживання й все інше виключало майнову нерівність і зумовлені нею корис­ливі зазіхання, що складають основу злочинності в суспільстві. Розкол суспільства на протилежні угрупування призвів до бороть­би між ними, тоді виникла необхідність засобами кримінальних репресій захистити інтереси "володарів ситуації". Так виникло соціальне явище – злочинність.

Стан злочинності формується зі вчинення протягом ви­значеного часу злочинів. Тож постає питання характеру зв'язку між злочинністю та злочином.

Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Зміни в кількості, структурі, особливостях злочинів призводять до змін у харак­теристиці злочинності.

У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє.

Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самодетермінації, тобто самовідтворення.

Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Тож суспільство та держа­ва вживають заходів щодо обмеження сфери їхнього прояву.

Злочинність охоплює не тільки злочини як такі, але й одно­рідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності.

На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність - це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу.

На рівні масового явища злочинність має самостійні форми руху, знаходить такі зв'язки з іншими загальними явищами, котрівідсутнічи принаймні не можуть бути безпосередньо встанов­лені при аналізі індивідуальних випадків (рівень, структура, динаміка).

Шаблони злочинної поведінки не є власне "винаходом" якихось злочинців. Ці шаблони існують незалежно від інди­відуальної свідомості, зберігаючись у низці випадків протягом тисячоліть. Ще в сиву давнину були відомі злочини, що відображені в сучасних кримінальних кодексах - крадіжки, грабежі, розбої тощо. Отже, під цим кутом зору злочинність є чимось більшим, ніж просто сума злочинів, бо існує реальна потенційна можли­вість вчинення злочинів, зумовлена наявністю у свідомості певної частини людей шаблонів протиправної поведінки.