42. Мотивація злочинної поведінки

Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчинення злочину, що відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчинення злочину. Мотивація — це процес внутрішньої (суб’єктивної) детермінації дій.

Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послідовних ланок (етапів): актуалізація певної потреби — вибір способу й засобів для задоволення потреби — виникнення мотиву поведінки — формування мети дії — планування діяльності (у разі вчинення умисного злочину) — прийняття рішення — реалізація рішення.

Злочин, як і будь-який вчинок, є актом свідомої вольової діяльності людини. Кожний такий акт пов’язаний із задоволенням певної людської потреби. Отже, джерелом активності людини є її потреби. Система індивідуальних потреб людини відбиває ціннісну орієнтацію особи і її соціальну позицію.

Потреби людей найрізноманітніші — від найпростіших і життєво необхідних біологічних та фізичних потреб до складних соціальних потреб матеріального й духовного характеру.

Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визнається нею як така, що є суттєвою, значущою і підлягає задоволенню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб’єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.

Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не суспільному, що закріплений і охороняється правом, утворюють конфлікт, який може призвести до злочину. Це зумовлює необхідність покладання на кожну людину обов’язку регулювати свої потреби та інтереси, задовольняти їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам.

Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам.

За соціальним змістом потреби можуть бути:

• життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);

• нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спілкування, належні побутові умови);

• деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих життєво необхідних нормальних потреб;

• збоченими антисоціальними, задоволення яких суперечить як суспільним інтересам, так і інтересам особи — пияцтво, наркоманія.

Найнебезпечнішими з позицій соціальності є антисоціальні збочені потреби. Проте їх задоволення в загальному масиві всіх злочинів становить 10-12 %. У більшості випадків злочинність діяння пов’язана не із змістом потреби, а з характером, способом і засобами її задоволення.

Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює власні можливості для цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати цьому і ставить перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й засоби. Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певне рішення: задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її задовольнити, а також якими способами й засобами. Можливість такого вибору визначається наявністю різних варіантів поведінки.

Отже, для мотивації злочинної діяльності вибір способу і засобів задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад, у особи виникла і актуалізувалася потреба мати автомобіль. Але злочинна мотивація з цього не починається. Автомобіль можна купити за власні або позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і злочинним шляхом — крадіжкою, пограбуванням, шахрайством тощо. Якщо особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає кримінальний мотив.

Задоволення потреби повинно узгоджуватися з можливостями суспільства. Ігнорування цього принципу і отримання певних благ всупереч інтересам суспільства є злочинним. Навіть життєво необхідні потреби в разі їх задоволення через порушення суспільних інтересів, як правило, не виключають злочинності вчиненого діяння. Ще більшою мірою це стосується випадків задоволення гіпертрофованих потреб, які не відповідають суспільним можливостям, тому найбільше потребують антисоціальних дій певних людей.

Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяльності й відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність.

Поняття “мотив” і “мета” не тотожні. Якщо мотив виконує роль рушійної сили певної поведінки особи, то мету можна визначити як бажаний результат дій, що передбачається особою і наближає її до задоволення актуальної потреби. Іноді мета збігається з мотивом. У цьому разі виникає феномен мотиву-мети.

Наступною ланкою мотивації є планування злочинної діяльності. На цьому етапі визначають спосіб, місце, час та інші обставини. За наявності співучасників на цьому етапі здійснюється розподіл їх обов’язків. Найбільш детальним і обміркованим є планування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами.

Кульмінацією мотивації є прийняття рішення — це інтелектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчинити злочин.

Після прийняття рішення відбувається його виконання.

Розглянутий механізм мотивації притаманний вольовій поведінці особи, яка є цілеспрямованою і називається діяльністю.

У психології крім вольової поведінки особи розрізняють ще імпульсивну та звичну її поведінку.

Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпульсивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних злочинів:

• вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;

• афективні — вчинені у стані сильного душевного хвилювання;

• зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає неосудності;

• “парадоксальні” — такі, які вчиняють раптово під впливом неусвідомлених агресивних імпульсів.

Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без постановки мети, планування, прийняття рішення та коригування поведінки з урахуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реакції на ситуацію.

Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого свідомо, але під впливом неусвідомлюваних потягів, що суперечать свідомо вибраній позиції особи. Як встановив вчений фізіолог І. Павлов, в основу звичних форм поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного мозку людини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної — вона так само ірраціональна. Механізм мотивації при звичній поведінці більшою мірою розгорнутий: після виникнення мотиву з’являється мета і без будь-якого обмірковування приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторюються ті чи інші види злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер.

Класифікація мотивів:

Група мотивів злочинів, пов'язана з найважливішими сферами суспільства за критерієм їх змісту: 1) ідейні (пов'язані зі світоглядом особи); 2) політичні (пов'язані з позицією особи у ставленні до політики, як зовнішньої так і внутрішньої); 3) релігійні (пов'язані з належністю особи до тієї чи іншої конфесії); 4) націоналістичні (пов'язані з крайньою формою у ставленні особи до інших націй і народів) тощо.

За часом виявлення у злочинах можуть бути виділені: 1) мотиви постійного виявлення; 2) мотиви тривалого виявлення; 3) мотиви короткочасного виявлення. Перші виявляються протягом майже всього життя особи і мають своє втілення, як правило, в злочинній діяльності; інші - протягом багатьох років, проте до чи після цього періоду виявляються інші мотиви; треті - протягом обмеженого часового інтервалу (можуть мати місце при вчиненні особою навіть одного злочину).

За силою вияву (тобто за показником виразності непереборного бажання особи вчинити злочин) мотиви злочину бувають: 1) сильні (мають особливо впливовий характер на поведінку особи); 2) помірні (мають середню силу впливу); 3) слабкі (впливають на поведінку особи незначним чином).

За мірою сталості (тобто за наявністю у всіх інших видах поведінки особи та збереженням у складних умовах існування) мотиви злочину є: 1) сильноусталеними; 2) сере дньоусталеними; 3) слабоусталеними.

За безпосереднім виявом у злочині мотиви бувають: 1) реальні або актуальні (фактично спонукають особу до злочину); 2) потенційні (які сформувалися у особи, але не виявились при вчиненні злочину).

До цієї групи подібні мотиви злочинів за мірою їх домінування: 1) домінуючі (основні); 2) факультативні (додаткові).

Наведена і запропонована нами кримінально-правова та кримінологічна класифікація мотивів злочинів може бути врахована в теорії і на практиці, оскільки має ширшу сферу застосування і враховує сучасні тенденції зміни мотивів у психології злочинців.

Від мотивації злочину необхідно відрізняти мотивування злочину. В теорії і на практиці ці поняття нерідко ототожнюються. Психологи під мотивуванням розуміють раціональне обґрунтування самою людиною своїх вчинків, що не завжди відповідають істині [15, С. 559]. На нашу думку, мотивування злочину - це раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільне небезпечних дій або бездіяльності, шляхом висвітлення тих прийнятих для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння.