38. Соціалізація та її роль у формуванні особистості особи, яка вчинила злочин

Сучасне суспільство породжує кризові явища, які негативно впливають на поведінку людини. Зниження етичних, моральних критеріїв в індивідів призводить до формування певних форм соціальних відхилень, які знижують якість життя, самооцінку, критичне ставлення до власної поведінки, що згодом спричиняє стан соціальної дезадаптації особистості, і в окремих випадках, повну її ізоляцію. Як наслідок нестабільні соціальні процеси стають підґрунтям для проявів девіантної та делінквентної поведінки, в основі якої закладені порушення соціальної адаптації, десоціалізація та ресоціалізація особистості.

Людина розвивається і формується в сім'ї, соціальній групі та культурі, до якої вона належить. Із самого народження людини розпочинається процес її соціалізації, в основі якого лежать зв'язки між індивідами та засвоєнням соціальних норм.

За своїм змістом соціалізація - це двосторонній процес. З одного боку, він полягає в передачі суспільством соціально-історичного досвіду, норм та цінностей, а з іншого - їх поступове засвоєння індивідом.

Внаслідок залучення до соціальних відносин, засвоєння та відтворення в своїй діяльності соціального досвіду, тобто в процесі соціалізації, людина формується як особистість.

В наукових дослідженнях проблема соціалізації перебуває в полі зору філософів, психологів, соціологів, істориків, мовознавців, економістів. Виокремлюють наступні напрямки вивчення соціалізації: філософський, соціологічний, психологічний, соціально-психологічний, психолого-педагогічний.

З погляду соціально-психологічного підходу соціалізація полягає у формуванні соціального досвіду індивіда, що здійснюється в процесі його взаємодії із своїм найближчим середовищем та оточенням. Проте найбільш повну і об'єктивну характеристику соціалізації можна отримати тільки внаслідок міждисциплінарного дослідження цього процесу, проведення якого потребує дотримання основних методологічних принципів: соціальної детермінації, самодетермінації, діяльнісного опосередкування, двостороннього процесу соціалізації. Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації передбачає виокремлення і розмежування в ньому двох взаємопов'язаних напрямів: функціонального і змістовного, які характеризують механізм впливу на процес становлення особистості.

Г.М. Андреева під соціалізацією розуміє процес становлення соціального “Я” людини завдяки залученню індивіда до культури, навчання і виховання, що сприяє набуттю ним соціальної природи [1].

О.В. Вакуленко зазначає, що соціалізація охоплює всі сфери життєдіяльності індивіда та впливає на вибір способу життя та формування соціально-активної особистості [3].

Отже, більшість соціально-психологічних підходів до соціалізації особистості ґрунтується на усвідомленні унікальності її буття, на переконання в тому, що вона є високо свідомою істотою з невичерпними потенційними можливостями для позитивного росту і самоактуалізації в суспільстві. Однак, поряд із соціально прийнятними зразками людської поведінки, існують й антигромадські, антисоціальні прояви.

Протилежним процесом до соціалізації особистості є десоціалізація особистості.

Нестабільність розвитку суспільства, індивідуальні особливості людей, падіння рівня життя і відсутність адекватної компенсації негативних факторів середовища створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги виступають стимулом для самовдосконалення, чимало людей досить негативно реагує на вимоги соціуму, що стає причиною відхилень у їх поведінці. Дії таких осіб призводять до соціальної дезадаптації, десоціалізації особистості. Внаслідок цього формується антисуспільна спрямованість, що призводить до порушення норм моралі і права в системі внутрішньої регуляції [6].

На думку А.І. Ковальової, десоціалізація це процес розпаду або деградації особистості, коли соціалізація набуває фрагментарного характеру і втрачає свою складність як багатосторонній соціальний процес чи набуває асоціальної або антисоціальної спрямованості. Процес десоціалізації сигналізує, що на певній стадії відбувається деформація особистості (здебільшого під впливом негативного мікросередовища), яка виникає внаслідок відчуження індивіда від інститутів соціалізації, які є носіями моральних, правових та інших норм. Результатом даної руйнації є руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки [8].

Л.Е. Орбан-Лембрик розглядає десоціалізацію як зворотній щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси людей, від інститутів соціалізації, що є носіями моральних, правових та інших норм і зумовлюють формування особистості у даному випадку відбувається під впливом асоціальних або злочинних субкультур зі своїми груповими нормами і цінностями, що носять антисуспільний характер [10].

Отже, десоціалізація - це не що інше, як соціалізація, що відбувається під впливом негативних десоціалізуючих впливів -детермінантів соціальної дезадаптації. її прояви стосуються порушень норм моралі і права, деформації системи внутрішньої регуляції і формування ціннісно-нормативних уявлень анти суспільної спрямованості. Це процес, в якому раніше соціалізована людина повністю або частково втрачає соціально-схвалювані особистісні якості.

Десоціалізація може проявлятися в значній деформації інститутів соціалізації, які виступають носіями соціального досвіду, часткової втрати ролі цих інститутів у позитивному впливі на становлення особистості громадянина даного суспільства, невиконанням встановлених для суспільства соціальних норм [8,10].

Поряд із інститутами соціалізації в суспільстві функціонують деструктивні групи як особливі інститути десоціалізації, які є носіями норм і цінностей, які відрізняються від домінуючої в суспільстві культури або суперечать їй. Тому вплив на соціалізацію особистості може бути не тільки позитивним, але і негативним залежно від змісту норм і цінностей, які прийняті в групі, до якої належить індивід.

Як відомо десоціалізуючі впливи поділяють на прямі та непрямі [8]. Прямі десоціалізуючі впливи - це впливи, які виходять з боку найближчого оточення індивіда, котре прямо демонструє зразки антисуспільної поведінки, аморальних орієнтацій та переконань. У таких випадках можна говорити, про, так звані, інститути десоціалізації. В якості цих інститутів виступають, перш за все, криміногенні неформальні групи та групи злочинців. Проте сім'я теж може стати інститутом десоціалізації. Це трапляється тоді, коли у ній відхиляння від суспільних норм, аморальний спосіб життя, набирають норми повсякденних взаємовідносин. Непрямі десоціалізуючі впливи характеризуються відчуженням індивіда від провідних інститутів соціалізації. Таке відчуження пов'язане, у першу чергу, з емоційним неблагополуччям, яке існує у них.

Проявом десоціалізації особистості є девіантна поведінка.

Девіація - це поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятих норм і встановлених стандартів (юридичних, моральних, соціальних) [7].

Девіація включає три основні компоненти:

- людину, якій властива певна поведінка;

- норму, яка виступає критерієм оцінки поведінки як девіантної;

- іншу групу чи організацію, яка реагує на дану поведінку.

Загалом, багато вчених вважають, що девіантна поведінка виступає нормальною реакцією на ненормальні для індивідів умови (соціальні або мікросоціальні), в яких вони опинилися.

Девіантна поведінка характеризується як відхилення від прийнятих норм. Відхилення від норми при цьому може бути, як позитивним (наприклад, творча обдарованість), так і негативним. Негативна девіантна поведінка розділяється на аморальну (індивід здійснює вчинки, які суперечать нормам моралі), протиправну (вчинки суперечать нормам права) і злочинну (коли перестукається межа норм кримінального законодавства) [4].

На думку Л. Бенько, відхилення від загальноприйнятих норм можуть мати корисливий, агресивний і соціально-пасивний характер. До відхилень корисливої спрямованості належать ті, які пов'язані з прагненням отримати грошову, матеріальну винагороду незаконним способом (крадіжки, спекуляції тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, побої, насильства, вбивства). Відхилення соціально-пасивного типу проявляються в бажанні відійти від активного суспільного життя, в ухиленні від виконання громадських обов'язків, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми. Сюди можна віднести також уникнення праці і навчання, споживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин, котрі негативно впливають на психіку. Крайнім проявом соціально-пасивної позиції є суїцид [2].

На формування девіантної поведінки впливають як зовнішні (соціальні, соціально-економічні), такі внутрішні (біологічні, психологічні) фактори. До перших належить безробіття, низький рівень життя, певна субкультура тих чи інших верств суспільства, дезадаптації [5].

В контексті проблеми вивчення девіантної поведінки особистості важливу роль відіграє проблема повернення девіантів до нормального соціального життя - надзвичайно важливе юридичне, соціальне, педагогічне, психологічне завдання.