37. Типологія та класифікація осіб, які вчиняють злочини

Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочин­ця" і класифікація злочинців. Профілактична діяльність, що пов'язана із запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи злочинця, яка є основою методи­ки прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування за­ходів профілактичного та правового впливу.

У кримінологічній літературі розрізняють типологію і кла­сифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або пев­них груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє зло­чинців на групи за певною одиничною, індивідуальною озна­кою. Класифікація передує типології.

У науковій і навчальній літературі наводяться різні класи­фікації злочинців:

• за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, осві­та) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 ро­ків; з початковою, середньою, вищою освітою;

• за ознаками соціального становища і роду занять — ро­бочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;

• за ознаками місця проживання і тривалості проживан­ня — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

• за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпеч­ний), у складі групи, організованого злочинного угрупо­вання;

• за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;

• за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбив­ці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах.

У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три гру­пи типології.

До першої групи належать топології, в яких злочинці ди­ференціюються залежно від характеру особистісно-мотива-ційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильниць­ких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного по­рядку, необережних.

Друга група об'єднує типології, в яких злочинці розподі­ляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуа­ційний.

До третьої групи входять типології, де критерієм типологі-зації є соціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіан­тів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Така типологія передбачає:

• професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні ре­цидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезен­тується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;

• звичний тип — для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компо­нент слабкий, а соціально-психологічні властивості не­стійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем право­свідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями "можна" та "не можна". Від про­фесійного типу відрізняється тим, що використовує жит­тєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчи­няють повторні злочини, у тому числі й рецидивісти;

• нестійкий тип — для особи не характерні наявність стій­ких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості при­близно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є "привід", особистісна ін­терпретація якого може або призвести до вчинення злочи­ну, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії;

• необережний тип — у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легко­важне ставлення до соціальних норм, що регулюють пове­дінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;

• випадковий тип — особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку нега­тивного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє виключно через тиск критичної життє­вої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у ста­ні сильного душевного хвилювання, що викликаний не­правомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони.

Пропоновані типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців (корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні.

Українські вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлю­ють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість антисоціальності особи.

За першим критерієм виокремлюють таких злочинців:

• насильницьких (агресивних), які посягали на життя, здо­ров'я, честь і гідність людини — це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;

• корисливих, які вчинили крадіжки і розкрадання майна ненасильницькими способами — хабарники, контрабан­дисти, фальшивомонетники та ін.;

• корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, реке­тири, корисливі й наймані вбивці;

• що вчинили злочини проти суспільного порядку управ­ління;

• необережних.

За другим критерієм виокремлюють таких злочинців:

• випадкових — вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч влас­ним ціннісним орієнтаціям;

• ситуативних — схожі з випадковими, але вчиняють тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів);

• нестійких — вчиняють умисні злочини вперше, але ра­ніше вчиняли правопорушення і проступки;

• злісних — здійснюють злочинну діяльність тривалий час (у тому числі рецидивісти, лідери організованих злочин­них груп);

• особливо злісних — "злодії в законі", "авторитети", ліде­ри організованих злочинних угруповань.