34. Структура особистості особи, яка вчинила злочин

У філософському значенні під структурою прийнято розуміти будову якого-небудь об’єкта або явища, можливість розподілу його на складові частини (елементи), а також встановлення зв’язків і взаємодії між ними.

Особа злочинця також включає низку елементів, тобто певну кількість різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Назвемо декілька з них.

Соціально-демографічні ознаки. Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; відокремлена ними конкретна особа не характеризується як злочинець.

Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв’язки особи злочинця з типовими характеристиками усього суспільства.

Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що злочини вчиняють переважно чоловіки. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність притаманна особам віком 25–29 років, потім йдуть 18–24-річні. Взагалі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім’ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім’я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки виявляє підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.

Наведені приклади свідчать, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як з науковою, так і прикладною метою, зокрема, при розробці та реалізації заходів запобігання злочинам.

Особистісно-рольові властивості. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов’язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає ряд позицій і виконує (принаймні зобов’язана виконувати) різні «ролі».

Не всі види реальної рольової поведін ки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, які справляють криміногенний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: людина ухиляється від деяких соціальних позицій; вона не може або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; вона одночасно займає такі позиції, які пов’язані з суперечливими вимогами; веде маргінальний спосіб життя і т. д.

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власного соціального досвіду;

від спрямованості її особистості, мотива ційної сфери, від потреб, установок та інтересів, тобто від системи її ставлення до дійсності.

Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мотивація їх поведінки — анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. Її потреби соціально невиправдані, відрізняються «бідністю», способи їх задоволення — такі, що засуджуються громадськістю. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інтересами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відображається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Злочинці, вступаючи у конфлікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов’язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специ фіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. Їх моральна свідомість значно спотворена. Її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян.

У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієнтацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар’єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив психічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочинній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця. Зазначені ознаки знаходять свій вияв у деяких формах дозлочинної поведінки особи і найбільш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують:

спрямованість злочинної поведінки суб’єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону закону (безпосередній об’єкт посягання);

ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб’єкт злочину; ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні) та ін. Перелічені ознаки мають і кримінальноправове, і кримінологічне значення. Їх виявлення і аналіз дають можливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця.