31. Соціально-психологічні причини та умови злочинності.

Н. Ф. Кузнецова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст. Н. Ф. Кузнецова під причинами злочинності розуміє систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов`язані із протиріччями суспільства і держави та породжують злочинність. Тобто причини злочинів і злочинності полягають у соціально-негативних протиріччях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим – соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним та ін. За близькістю до злочинності і злочинів вона виділяє умови безпосередні та опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причинно-наслідкового зв`язку відіграють внутрішні та зовнішні протиріччя, що виникають як усередині суспільства та держави, так і при їх взаємодії з зовнішнім світом. При класифікації причин і умов злочинності Н. Ф. Кузнецова є прихильником розподілу їх на рівні – причини і умови злочинності в цілому; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину.

Криміногенні умови класифікуються також за 2 групами: умови, що сприяють учиненню злочинів (ситуаційні умови); умови, що формують криміногенну мотивацію. До групи ситуаційних умов також входять і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих.

Усі причини і умови на сучасному етапі розвитку суспільства (Росії) Н. Ф. Кузнецова групує в 4 основні підсистеми: економічні; причини і умови кримінальної агресії; причини і умови кримінальної необережності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови: причини: психологія: а) здирництва; б) паразитизму, в) злиднів; умови: а) помилки: у стратегії й тактиці економічних реформ; у приватизації; у банківській системі та акціонуванні; у виробничій сфері; у сфері споживання; у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресії: причини: психологія: а) корисливої агресивності; б) побутової агресивності; в) націоналістичної агресивності; г) сексуальної агресивності; умови: а) безконтрольність обігу зброї та наркотиків; б) пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; в) відсутність ефективної ранньої профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності: причини: психологія: а) легковажного ставлення до дотримання вимог громадської безпеки; б) егоїстично-недбале задоволення власних інтересів; умови: недоліки в: а) матеріальному; б) технологічному в) органі заційному; г) правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

4. Правові причини і умови: причини: психологія: а) правового нігілізму; б)правової легковажності; в) правового безкультур`я; умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосовчої практики; в) неефективність правового виховання; г) слабка громадська профілактика; д) неефективність ранньої профілактики на стадії право порушень.

32. Поняття особистості особи, яка вчинила злочин

Особа злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінального профілю і в першу чергу кримінології. Історія цієї науки свідчить про те, що найгостріші дискусії кримі­нологи вели і ведуть саме з приводу особи злочинця. В залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки, по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особа злочинця, чи є вона взагалі, у чому її особливості, яка роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб більше не допустити злочинних дій. Усі ці питання мають велике практич­не значення.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє як суспільна істота. Тому до неї треба підхо­дити як до носія різних форм суспільної психології, набутих мо­ральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому — це являє со­бою джерело злочинної поведінки, його суб’єктивну причину, визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатрич­них) та інших аспектів особи злочинця.

Особистість особи, яка вчинила злочин — сукупність негативних, криміногенних якостей особистості, які обумовили (або могли обумо­вити) вчинення особою злочину.

У наведеному визначенні відображений органічний зв’язок між загальним, соціологічним і кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні і психічні власти­вості складуть характеристику злочинця лише тоді, коли і скільки ці якості проявляться у факті вчинення злочину.

Таким чином, про особу злочинця можна говорити лише сто­совно як до суб’єкта злочину, тобто особи, що вже вчинила зло­чин. До скоєння злочину антисоціальніправопоруїпнівластивості особи, що проявляються, можуть характеризуватися яккриміно- генні, передзлочинні, але не кримінально суспільно небезпечні.

Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою. Остання являє собою систему властиво­стей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що по­родили відповідну злочинну поведінку.

Звичайно, не можна визнати, що поняття особи злочинця певною мірою умовне і формальне, оскільки віднесення певних дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що ра­ніше ним розглядалися як злочинні. Не можна не визнати, що в багатьох осіб, що скоїли, наприклад, необережні злочини, можуть бути відсутніми риси, типові для злочинців.

Особа злочинця має тимчасові межі: з моменту вчинення зло­чину, засвідченого судом, ідо кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання лю­дина вже не є злочинцем, а тому не може розглядатися як особа злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що випра­вилася, а тому, що минув установлений законом термін покаран­ня. Справжнє виправлення його, якщо під цим розуміти пози­тивну перебудову системи моральних і психологічних особливо­стей, ведення соціально схвального способу життя, може мати місце значно пізніше відбуття покарання або взагалі не наступи­ти. В останньому випадку потрібно говорити не про особу зло­чинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку.

Проте, потрібно вивчати не лише тих, хто вже вчинив злочин, але і тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди й орієнтації ще лише свідчать про таку можливість, яка може стати реальністю і не стати такою. Виявляється, у сфері кримінологічних інтересів знаходяться алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші неприпустимі антигромадські явища і відповідно особи тих, хто скоює такі вчинки.

Ще в 60-х та 70-х роках XX сторіччя у ВНДІ МВС СРСР і ВНДІ Прокуратури СРСР проводилися дослідження якісно- кількісної, статистично вираженої системи суспільної небезпеки особи. Використовуючи метод розпізнавання образу за допомо­гою ЕОМ, вчені робили прогноз про майбутню поведінку особи. У 70 — 80% випадків, заснований на суспільній небезпеці особи прогноз, виявився виправданим.

Систему особи злочинця утворюють три підсистеми, що включають, у свою чергу, більш дрібні підсистеми і компоненти ос обистісних властивостей суб’єкта злочину. Це: 1) соціально- демографічна підсистема (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я); 2) соціально-рольова (функціональна), що включає в себе су­купність видів діяльності осіб у системі суспільних ВІДНОСИН як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.ін.; 3) мо- рально-психологічна підсистема, яка відображає відношення осо­би до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій. Особа характеризується громадянською психологією (відношен­ня до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світогляд тощо), що проявляється в громадській діяльності; трудовою пси­хологією (відношення до праці), що проявляється в професійній діяльності; побутовою психологією (відношення до родини, доз­вілля) і відповідною поведінкою; правовою психологією (відно - шення до закону, правопорядку, правоохоронних органів) і адек­ватними їй вчинками, нарешті, психологією “Я” (самооцінки, “са­мосвідомості”).

Між підсистемами існує причинно-наслідкова, зумовлююча і функціональна залежність і взаємодія. Стрижнева підсистема особи як злочинця, так і законослухняної особи однакові.

Негативні властивості психології злочинця породжують мо­тивацію, що і стає причиною вчинення діяння. Мотиви пород­жені потребами й інтересами особи, актуалізують і конкретизу­ють мотиви поведінки.

В юридичній літературі виділені такі аспекти вивчення особи злочинця: кримінально-правовий, процесуальний і криміноло­гічний.

У кримінальному праві багато обставин, що характеризують особу (вік, осудність, минула судимість, службове становище і т.ін.) зводяться законодавцем у ранг складу злочину. Особа зло­чинця за конкретною справою — відправний момент при вирі­шенні питання про ступінь провини й індивідуалізації відпові­дальності і покарання, більшість пом’якшуючих і обтяжуючих відповідальність обставин, призначення більш м’якого покарання, ніжпередбачено законом, застосування умовного засудження, визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

У процесуальному відношенні дані про особу злочинця ма­ють важливе значення для правильного визначення напрямку розслідування, побудови і перевірки слідчих версій, для вибору запобіжного заходу, тактики проведення окремих слідчих дій, для з ’ясування причин і умов скоєння злочинів.

Кримінологічний аспект вивчення особи злочинця припус­кає різні “рівні” узагальнення цього поняття: конкретна особа, різні категорії злочинців, загальне поняття злочинця і містить у собі вивчення всіх зовнішніх і внутрішніх обставин, що сформу­вали її як ос обу. У цьому плані кримінологічний аспект найбільш широкий і містить у собі як кримінально-правовий, так і проце­суальний моменти.