28. Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.

Під причинами злочинності в сучасній Україні розуміється система негативних соціально-психологічних явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, які породжують злочинність.

Умови злочинності – система негативних економічних, соціальних, психологічних, організаційних, правових явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, що створюють можливість формування причин і дії злочинності.

Причини й умови злочинності в перебудовний і постперебудовний періоди, в основному, зводяться до чотирьох підсистем: економічні причини та умови, причини та умови кримінальної агресивності, причини та умови кримінальної необережності і правові причини та умови.

Економічні причини: психологія: а) корисливості; б) паразитизму і в) нестатку. Економічні умови: а) помилки в стратегії і практиці економічних реформ; помилки в приватизації, у банківській системі й акціонуванні, у виробничо-сировинній сфері, у споживчій сфері, у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.

Причини кримінальної агресивності: а) психологія корисливої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиської агресії; г) сексуальної агресії. Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї і наркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, проституції; в) неефективність ранньої профілактики.

Причини кримінальної необережності: психологія: а) легковажного-ризикового відношення до дотримання вимог громадської й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення власних інтересів. Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої і громадської безпеки.

Правові причини: психологія: а) правового нігілізму; б) правового легкодумства; в) правового безкультур’я. Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосування; в) неефективність правового виховання; г) слабка суспільна профілактика.

Основними причинами і умовами злочинності в Україні можна назвати такі:

- протиріччя суспільного розвитку та злочинність;

- соціальні процеси (урбанізація, міграція, маргіналізація) та злочинність;

- дисфункції соціальних інститутів та злочинність;

- організаційно-управлінські та соціально-економічні криміногенні умови;

- криміногенна психологія;

- самодетермінація злочинності та інших видів соціальних відхилень;

- віктимізація населення та злочинність.

Соціальні процеси розвитку та їх роль у детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргіналізація).

Найбільш тісний зв’язок правопорушень з демографічними процесами, тісно пов’язаними з чисельністю населення, його міграцією, урбанізацією, статево-віковою структурою. Не підлягає сумніву пряма залежність злочинності від ступеня урбанізації території. Так, у найменшурбанізованих західних областях злочинність в розрахунку на 100 тис. осіб (600-800) приблизно в два рази менша, ніж в цілому в Україні. В найурбанізованіших областях південного-сходу цей показник досягає 1600-1800. Припускають наявність зв’язку між злочинністю, зокрема хуліганськими проявами, розбоями, грабунками і крадіжками, вбивствами та питомою вагою корінного і некорінного населення. Важко стверджувати, що злочинність залежить від етнічного складу населення території, однак відомо, що переважна більшість злочинів здійснюється особами неукраїнської національності. Мігранти складають специфічну соціальну групу, представники якої досить часто стають як суб'єктами (контрабанда, розповсюдження наркотиків), так і жертвами вчинення злочинів (бізнес, пов'язаний з нелегальною міграцією, розкрадання, вчинені у різних формах).Перш ніж говорити про відмінності в структурі злочинності в регіонах, слід мати на увазі структуру злочинності у країні в цілому.

Перше місце тут займають злочини проти власності громадян і держави.

Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності. Вивчення процесу детерміації злочинності припускає облік відносності, умовності ділення явищ і процесів на причини і умови. Багато хто з них в окремих випадках виступає як причина, в інших як умова злочинності. В той же час загальним для всіх детерминант злочинності є те, що в їх основі завжди лежать об'єктивні соціальні протиріччя.

До таких протиріч, зокрема, відносяться: невідповідність між зростанням потреб і можливостями суспільства по їх задоволенню; порушення соціальної справедливості у сфері розподілу і обміну; відмінності в умовах, видах і формах праці соціально-професійних груп населення; відмінності в культурно-побутових умовах життя в окремих регіонах країни; майнові і інші відмінності; політичні розбіжності і соціальна нестабільність суспільства, недоліки ідеологічної, культурно-виховної роботи; недоліки в господарському механізмі, торгівлі і обслуговуванні населення; низька ефективність профілактики злочинів.Ці і інші протиріччя служать джерелом загострення криміногенної обстановки, і саме вони дають первинний імпульс розвитку і існуванню злочинності. Конкретно це виражається в тому, що вони, з одного боку, несприятливо впливають на етично-правове формування особи, соціально-психологічний настрій окремих верств населення, внаслідок чого у деяких осіб зміцнюються і загострюються антигромадські погляди і бажання, які лежать в основі різних злочинів, з іншої — сприяють створенню криміногенної ситуації, що викликає скоювання злочинів. При цьому причини злочинності слід розглядати в тісному взаємозв'язку з причинами існування інших негативних явищ, таких, як пияцтво, соціальний паразитизм, наркоманія, проституція і ін.

Порушення нормативної взаємодії з соціальним середови­щем називається дисфункцією соціального інституту. Як за­значалось раніше, основою формування та функціонування конкретного соціального інституту є задоволення тієї чи іншої соціальної потреби. В умовах інтенсивного перебігу суспіль­них процесів, соціальних трансформацій може виникнути ситуація, коли суспільні потреби, що змінилися, не мають адекватного відображення у структурі та функціях відповід­них соціальних інститутів. У результаті їх діяльності може ви­никнути дисфункція. З точки зору змісту дисфункція виявля­ється у нечіткості цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у спаді його соціального престижу, авторитету, від­родження деяких його функцій у «символічну», ритуальну ді­яльність, тобто діяльність, яка не спрямована на досягнення раціональної мети.

Такий інститут починає переборювати труднощі: нестачу матеріальних засобів, підготовлених кадрів, наростання орга­нізаційних незгод. Все це — зовнішні, формально-організа­ційні вияви дисфункції, а не змістовні, про які йшлося вище.

Незадоволена суспільна потреба може спричинити сти­хійне виникнення нормативно неврегульованих видів діяль­ності, які намагатимуться заповнити дисфункцію інституту шляхом порушення існуючих норм і правил.

У своїх крайніх формах активність такого роду може ви­ражатися у протиправній діяльності. Так, дисфункція дея­ких економічих інститутів зумовлює існування так званої ті­ньової економіки, що відображається у суб’єктивних харак­теристиках.

Прикладом дисфункції є незареєстрованість злочинів у системі МВС. Для вирішення головного завдання МВС — бо­ротьби зі злочинністю — повна та своєчасна реєстрація всіх виявлених злочинів є вкрай необхідною. Але вона заважає особистому внутрішньому завданню міністерства — показати високу ефективність своєї роботи. Так загальна мета поступа­ється перед особистою.

Серед великої кількості організаційно-управлінських криміногенних факторів слід перш за все виділити: недостатньо ефективну роботу державних органів із забезпечення соціальних та економічних прав людини і громадянина, активного захисту і заохочення законних ініціатив громадян, нагляду за додержанням дисципліни, законності та правопорядку у державній діяльності; невдалі, а часом і зайві політичні реформи та викликана ними політична нестабільність; у низці випадків нехтування принципами демократичності та гуманізму, етичними, моральними нормами, недооцінка виховної функції державної діяльності, нестримне прагнення до влади -синоніму багатства; відсутність належного матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів, соціального захисту членів їх сімей тощо.

Криміногенна психологія. Визначальним суспільно-психологічним чинником, що спричинює зростання злочинності, є інтереси і сподівання, що панують в соціумі і в окремих осіб. Глибока криза суспільної моральності, переважання користолюбства, егоїзму, хтивості, масове намагання отримати якомога більше насолоди та при цьому витратити щонайменше зусиль, безвідповідальність — це ті пріоритетні фактори, на тлі яких скоюються умисні корисливі й насильницькі злочини і наявність яких у багатьох членів суспільства створює ґрунт для їх об’єднання. Каталізатором останнього виступає також уявна безкарність осіб, які вчинили латентні злочини .

Самодетермінація злочинності та інших видів соціальних відхилень. Фактором існування злочинності є й те, що вона — при недоліках боротьби з нею — здатна до самодетермінації, справляє зворотній негативний вплив на обставини, що її обумовлюють, у тому числі на економіку, сощальну ситуацію, політику, духовну сферу тощо.

Самодетермінація злочинності – це несприятливі зміни злочинності під впливом її власних характеристик. Самодетерминація злочинності відбувається на всіх суспільних рівнях, починаючи з держави і суспільства в цілому (шляхом лобіювання організованою злочинністю законів, що полегшують злочинну діяльність, корумпування вищих посадових осіб держави, пропаганди цінностей, пов'язаних зі злочинним способом життя — "блатної романтики ") і закінчуючи міжособистісними зв'язками.