17. Основні світові тенденції злочинності.

Протягом останнього сторіччя в світі неодноразово робилися спроби порівняти кількісні та якісні дані різних країн. У цих цілях проводилися численні дослідження, що охоплюють, як правило, деякі розвинуті країни по більш-менш порівнянним і вибірковим формам злочинної поведінки. На цій основі вироблялися узагальнюючі визначення, що дозволяють хоч в якійсь мірі зіставляти злочинність різних країн з далеко несхожими кримінальним та процесуальним законодавством, судовою практикою та іншими статистично значущими умовами. У 1901 р. було зроблено перше порівняльне дослідження злочинності в Італії, Франції, Іспанії, Австрії, Німеччини, Англії, Шотландії, Ірландії, а в 1911 р. запропонована єдина система показників для міжнародних порівняльних досліджень, яка удосконалювалася в плані підвищення порівнянності даних. У 30-ті роки створили Змішану комісію для порівняльного вивчення кримінальної статистики в різних країнах. У 1937 р. вона розіслала урядам різних країн програму міжнародних кримінально-статистичних досліджень.

Друга світова війна перервала цю діяльність. Але після її закінчення вона привернула увагу тільки що створеної ООН. В її резолюції від 13 серпня 1948 вперше згадується про необхідність порівняльного аналізу злочинності у світі, а в 1949 р. був створений «Статистичний щорічник», в якому наведені відомості про динаміку злочинності в передвоєнні і воєнні роки більш ніж по 20 країнам. У 1950 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію про необхідність скликання кожні 5 років міжнародних конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. І на Першому конгресі (1955 р., Женева) обговорювалося питання про порівняльне дослідження злочинності в світі. У багатьох регіонах вона набувала особливо небезпечний характер, число злочинів зростало, являючи собою загрозу для економічного, соціального та культурного розвитку країн, для нормальних умов життя людей.

У кожній країні злочинність розрізняється за рівнем, структурою, динамікою та іншими кримінологічними характеристиками. Однак поряд з існуючими відмінностями є і загальні кримінологічні характеристики різних країн і світу в цілому. Якщо узагальнити всі дослідження злочинності світу, можна виділити такі основні тенденції:

• злочинність існує в усіх державах;

• її домінуюча мотивація всюди є схожою;

• її рівень в світі і в абсолютній більшості країн неухильно збільшується;

• темпи її приросту в кілька разів перевищують темпи приросту населення;

• в її структурі переважають посягання на власність;

• основні суб'єкти злочинів - чоловіки;

• економічний розвиток країн не супроводжується зниженням злочинності;

• соціальний контроль над злочинністю поступово відстає, ослаблюється боротьба зі злочинністю;

• кримінально-правова боротьба зі злочинністю переживає глибоку кризу;

• тюрми практично не перевиховують;

• смертна кара не стримує зростання злочинності і т. д.

При всіх істотних розбіжностях у рівні злочинності в різних країнах першою і визначальною тенденцією в світі є її абсолютний і відносний ріст в залежності від чисельності населення, економічного розвитку, культури і т.д. Ця тенденція була виявлена більше ста років тому А. Кетле, К. Марксом, Ф. Лістом та іншими дослідниками, як тільки вони доторкнулися до кримінальної статистики. До цих пір злочинність еволюціонує за цим законом.

Це не означає, що злочинність в будь-якій країні і завжди тільки зростає. Є країни, де злочинність у якісь періоди їх розвитку скорочується або її рівень стабілізується. Наприклад, в США певне зниження її спостерігалось у 1982-1984 рр.., У Франції - в 1985-1988, в ФРН - 1984 і 1988, в СРСР - 1986-1987 рр.. і т.д. Кожне зниження має свої причини. Зниження злочинності в СРСР у названі роки було пов'язано з жорсткою боротьбою з пияцтвом та алкоголізмом. Успіхи її були недовгими і сумнівними, якщо розглядати її у більш широкому кримінологічному та соціально-економічному контексті, але на динаміку насильницької та іншої «п'яної» злочинності вони вплинули. Такі «провали» в кривій динаміки злочинності є скоріше тимчасовим винятком, ніж закономірністю, бо в кінцевому підсумку вони не змінюють середньої стійкої тенденції абсолютного і відносного зростання злочинності.

Людство живе надією, обґрунтовано вважаючи, що з розвитком соціуму відбувається його гармонізація, супроводжувана науково-технічним, економічним, соціальним, моральним і правовим вдосконаленням. І це вірно. Але, на жаль, немає достатніх підстав говорити про настільки ж позитивні тенденції в моральній і правововій поведінці людей, у боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Між науково-технічним розвитком і морально-правовим станом суспільства немає прямих і «швидких» взаємодій.

Злочинність, особливо організована, вже контролює не тільки життя і діяльність окремих країн, але і деякі кроки світової спільноти в цілому. Після військової глобальної небезпеки над людством висить кримінальна. Розрив економічного і морально-правового розвитку досягає критичної величини. Технічний прогрес не зупинити. Морально-правове вдосконалення людського суспільства, мабуть, ніколи «не наздожене» науково-технічний прогрес.

Абсолютний і відносний ріст злочинності однозначно підтверджується світовими даними, зібраними ООН в процесі підготовки чотирьох оглядів тенденцій протиправної поведінки.

За дуже неповними даними Першого огляду в 1970-1975 рр.. злочинність у світі зросла в цілому приблизно на 15% при щорічних темпах приросту в середньому на 2%. Загальний коефіцієнт злочинності, розрахований за ці роки тільки по десяти видах злочинів, склав в середньому 1311 діянь на 100 тис. населення. У країнах цей показник дорівнював 787, а в розвинених - 1835, тобто в 2-3 рази вище.

Аналіз даних наступних оглядів показує, що середні темпи приросту злочинності від огляду до огляду тільки збільшувалися. За результатами Четвертого огляду щорічний приріст злочинності становить близько 5%. Зростала кількість країн, в яких злочинність інтенсивно збільшувалася, і скорочувалася - де вона зменшувалася або стабілізувалася.

Абсолютний і відносний ріст злочинності підтверджується даними, зібраними ООН в процесі підготовки оглядів тенденцій протиправної поведінки. У відповідності з ними можна зробити висновок, що за останні 20 - 25 років злочинність у світі в розрахунку на чисельність населення зросла в 3 - 4 рази. Коефіцієнт злочинності на 100 тис. жителів у 1995 р. в розвинених країнах перевищував 8000, а в що розвиваються - 1500. Дане співвідношення визначається правовими, статистичними, організаційними, соціально-економічними та іншими причинами.

Економічний, соціальний і демократичний розвиток країн, таким чином, не веде автоматично до зниження злочинності, а супроводжується протилежними процесами. Низька ж злочинність реєструється в країнах з жорстким соціальним контролем: партійним, поліцейським, релігійним, клановим, общинним, виробничим або сімейним.

Другою основною тенденцією в області злочинності є поступове відставання соціального контролю за злочинністю. Причини цього процесу мають як негативні сторони (ослаблення боротьби зі злочинністю), так і позитивні (гуманізація, демократизація і легітимація цієї боротьби).

Злочинність носить первинний характер. Боротьба з нею є відповіддю суспільства і держави, іноді несвоєчасною, неадекватною, нецілеспрямованою і неефективною.

Злочинність активна і ініціативна. Вона миттєво заповнює доступні їй неконтрольовані або слабо контрольовані суспільством ніші, безперервно винаходить нові способи вчинення злочинів і не скована ніякими правилами.

Правоохоронна діяльність виробляється колективно, в рамках демократичних і гуманістичних інститутів і принципів, оформляється в нормативно-правових, управлінських, оперативних і процесуальних рішеннях і тільки потім втілюється на практиці.

Контроль суспільства над злочинністю відстає від темпів і масштабів її росту. Це виражається:

• у відставанні і неадекватності карного й іншого законодавства, на основі якого ведеться боротьба зі злочинністю;

• в недостатній здатності правоохоронних органів справитися з інтенсивно зростаючою злочинністю, в тому числі і у зв'язку з браком кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення;

• в слабкості кримінологічних стратегій попередження злочинності;

• в їх відриві від стратегій кримінальної політики.