1. Предмет та система кримінології. Місце кримінології в системі соціальних наук.

Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин, які становлять об'єкт кримінології; ці явища певною мірою вивчені, але належать до подальшого дослідження.

Предмет кримінології характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрями та завдання наукового до­слідження. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, із погляду їх значущості для науки та практики, нерівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет криміно­логії, інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою чи засобом глибокого й усебічного пізнання цього предмета. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила власний пред­мет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1. Головним елементом предмета кримінології є власне зло­чинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить сукупність усіх злочинів, скоє­них у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як рівень, структура, динамі­ка, характер і географія. Явища, що не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (пияцтво, проституція, наркоманія), розгляда­ються кримінологією як "фонові" явища.

2. Особа злочинця постає як система демографічних, соціаль­но-рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.

3. Причини й умови злочинності, об'єднані родовим понят­тям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини й умови(детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочин­ності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4. Запобігання злочинності є системою державних і громад­ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль­них до правопорушень.

Основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішу­вати завдання, що стоять перед кримінологією, вона вивчає і проб­леми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Крім основ­них елементів предмета науки, кримінологія також вивчає до­даткові питання.

Жертва злочину-це особа або спільнота людей, яким прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання.

Для означення цього аспекту в науковій літературі виник термін "віктимологія" - вчення про жертву злочину. У кримі­нологічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Однак потерпілий взаємодіє із зло­чинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.

Супутні щодо злочинності негативні соціальні явища, які в кримінології називають "фоновими" - це сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки й органічно взаємопов'язані зі злочинністю, оскільки детермінують одне одного та тягнуть за собою соціальну деградацію особи (а зрештою - і всього суспільства).

Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки їхній уплив на злочинність значний. Крім цього, запобігання зло­чинам є найефективнішим, якщо воно починається на стадії ранньої профілактики, тобто в процесі дозлочинної асоціаль­ної поведінки.

Суїцидальна поведінка (самогубство) - це навмисне заздале­гідь обдумане позбавлення себе життя, один із видів насиль­ницької смерті.

Деякі вчені виступають проти включення цього питання до предмета кримінології⁵, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Прогнозування злочинності — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану зло­чинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

Планування заходів протидії злочинності -це цілеспрямо­ваний процес розробки плану, в якому на основі цілей і зав­дань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, методичне забез­печення на визначений період часу.

Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу. Тож ця проблематика має бути залучена і до пред­мета кримінології.

Кримінально-правова статистика - це заснована на за­гальних принципах і змісті юридичних наук система положень та прийомів загальної теорії статистики, що застосовується при вивченні кількісно-якісного аспекту злочинності й пов'яза­них з нею явищ і заходів соціального контролю за нею.

Кримінально-правова статистика допомагає право­охоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

Методика вивчення злочинності - це сукупність наукових методів (способів і засобів наукового пізнання), застосовува­них для збору, опрацювання, аналізу чи інтерпретації кримі­нологічно-значимої інформації. При проведенні кримінологіч­них досліджень використовують прийоми (способи) інших наук - соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, -пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається.

Поширені чотири основні точки зору щодо місця кримінології в системі наук.

Перша полягає в тому, що кримінологія - соціологія злочинності, і базовою повинна бути соціологічна підготовка дослідника. Виходячи з цього в ряді держав кримінологію викладають майбутнім соціологам, а не юристам (США, Великобританія та ін.)

Друга позиція зводиться до того, що кримінологія - юридична наука, і базової повинна бути юридична підготовка відповідного фахівця. Тут наводять такі аргументи: межі злочинного встановлює закон, боротьба зі злочинністю в усіх її аспектах регулюється законом з такою ретельністю, якої не спостерігається при боротьбі з іншими формами правопорушень та іншими негативними соціальними відхиленнями. Крім того, кримінолог, що аналізує, що оцінює злочинність та її причини, які приймалися дієвість заходів, повинен ясно собі уявляти практику боротьби зі злочинністю, реальне функціонування законодавства. Не випадково тому кримінологію викладають на юридичних факультетах в Росії, інших державах Східної Європи, в Китаї та ряді інших держав. При цьому кримінологія розглядається як одна з юридичних спеціальностей.

Іноді при цьому підкреслюють, що кримінолог на відміну від інших фахівців-юристів повинен краще знати соціологію, соціальну психологію. Іншими словами, кримінологію вважають соціально-правовою наукою. Але, строго кажучи, взагалі юриспруденції властивий соціологічний в широкому сенсі слова погляд на світ. Не випадково в програму навчання майбутніх юристів входить викладання та філософії, і психології, і економіки, і статистики, і судової психіатрії, судової медицини. У юриспруденції вже давно подолана виключно юридико-догматичний підхід. Зрозуміло, існує спеціалізація юристів. Існує і спеціалізація кримінологів. Вони повинні не тільки знати основи філософії, психології, статистики і т. п., але й розбиратися в дисциплінах так званого кримінологічного циклу в широкому сенсі слова (кримінальне право, кримінальний процес, судова статистика і т. п.).

Третя позиція полягає в тому, що кримінологічне дослідження - це дослідження перш за все поведінки людини і, відповідно, його повинні проводити фахівці-психологи, психіатри. Це характерно для представників так званої клінічної кримінології. Але в останні десятиріччя на практиці такий підхід все більше переростає в розгляд кримінологічного дослідження як комплексного або міждисциплінарного. Тобто здійснюється з урахуванням соціологічних, економічних, юридичних та інших знань.

Четверта позиція прямо визначає кримінологічне дослідження як міждисциплінарний. «Кримінологія - це система різнорідних ... знань і методів, що утворюють специфічну цілісність, а також система особливого роду міждисциплінарної науково-дослідницької діяльності, спрямованої на вивчення злочинності », - вважають В. Б. Першин та А. Н. підряду 1.

При такому підході кримінологію називають ще комплексної наукою. Угорська кримінолог М. Вермеш писав: «Дійсно, кримінологія як наука носить комплексний характер. Не можна погодитися з тими вченими, які бачать в ній лише один бік і в зв'язку з цим повністю відносять її або до правових наук ... або до соціології. Доцільно ж, з огляду на характер змісту предмета кримінології, віднести її до числа стикових, комплексних наук »2.