1.Поняття цивілізації в соціально-філософській думці (Тойнбі, Сорокін, Шпенглер)

Одночасно з підходом до культури як "соціальної технології", що детермінує поведінку людини у суспільстві чи то "технологічного фактору", чи то символічних "зразків поведінки", розвивалися концепції, котрі принципово прагнули охопити культуру як ціле, подібно до організму, зрозуміти закони його народження, росту і становлення, вибудувати історичну типологію культур (цивілізацій), спробувати пояснити причини падіння і звеличення окремих цивілізацій. Цьому завданню присвятили свою діяльність О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін.

Цивілізація - головне поняття, яке служить Арнольду Тойнбі (1889-1975) для організації всього конкретно-історичного матеріалу. Цивілізації поділяються на три покоління. Перше - примітивні, малі, безписемні культури. Їх багато, їх вік невеликий. Вони відзначаються однобічною спеціалізацією, пристосовані до життя в конкретному географічному середовищі, а надбудовні елементи (державність, освіта, церква, а тим більше наука і мистецтво) у них відсутні. Ці культури дуже сильно розмножуються і гинуть стихійно, якщо не вливаються завдяки творчому актові у більш могутню цивілізацію другого покоління. Творчий акт проблематичний статичністю примітивних суспільств: у них соціальний зв'язок (мімезис, подражаніє), що регулює одноманітність вчинків і стабільність стосунків, спрямована на померлих предків, на старше покоління. В таких суспільствах панує звичай, а тому іновації проблематичні. За різкої зміни умов життя, котрі А. Тойнбі називає викликом, суспільство не може дати адекватної відповіді, перебудувати і змінити спосіб життя. Продовжувати життя і діяти так, мовби "виклику" нема, мов би нічого не трапилося, культура рухається до прірви і гине. Деякі суспільства, проте, виокремлюють зі свого середовища "творчу меншість", котра усвідомлює "виклик" середовища і здатне дати на нього задовільну відповідь.

Інтеграційна теорія культури Пітирима Сорокіна (1889-1968) виникла в надрах позитивізму в соціології та соціального біхевіоризму. Знаменним для неї є його праця "Суспільство, культура і особистість" (1947 р.). Якщо раніше культура ототожнювалася з символами (як провідниками дії), то в цій роботі сама взаємодія людей стала основуватися за тріадою "значення-цінність-норма". Ці ж компоненти, взяті під іншим кутом зору, утворюють три аспекти соціального явища: "особистість, суспільство і культуру". Культура розуміється як "сукупність значень, цінностей і норм, котрими володіють взаємодіючі особи, і сукупність носіїв, котрі об'єктивують, соціалізують і розкривають значення". Якщо термін "соціальне" прикладається до сукупності взаємодіючих людей, їх стосунків, то термін "культура" - до значень, цінностей, норм та їх носіїв, тобто до внутрішньої суті спілкування.

Сорокін створює інтегральну модель суспільства і культури у праці "Соціальна і культурна динаміка" (у 4-х тт.), де історія культури дана у системному викладі, а всі узагальнення та висновки підтверджені величезним статистичним матріалом. В цій та наступних працях Сорокін викладає основні методологічні підходи, суть яких у наступному. На відміну від неорганічних явищ, які мають тільки фізико-хімічні компоненти, на відміну від органічних феноменів, які мають два компоненти - фізичний та життєвий, соціокультурні, або надорганічні, явища мають нематеріальний, символіяний компонент - значення, значимі цінності і норми, що надбудовуються над фізичним і життєвим

Дослідження культурфілософами глибинних шарів культури дало можливість заволодіти "душею" культури, відтворити її точну модель. Так народилася "морфологія культури" - будівництво моделей історичних типів з найденої першоклітини культури. В якості такої клітинки А. Тойнбі вибирає "культурний виклик", П. Сорокін - "ціннісну суперсистему", О. Шпенглер - "душу". І всіх цих мислителів зближує негативне ставлення до сучасної культури (цивілізації).

Знаменитим представником цієї "культурології символу" був О. Шпенглер (1880- 1936), автор культурологічної праці "Занепад Європи" (1914), насищеної величезною кількістю ідей і символічних образів, що стосуються різних галузей знання, і даючою цілісну картину розрізненим досі фактам. Не зважаючи на загальноприйняті трактування, Шпенглер розробив змістовні опозиції "природа-культура", "механізм-організм", "простір-час", "доля-причинність", "те, що постало-те, що стає". Вихідне поняття Шпенглера взяте з романтизму - "життя" як повнота, багатоманітність переживань, щось первинне, але яке не зводиться до монотонного біологічного існування. Життя - творчий порив у майбутнє, воно чстково проявляє себ в культурі (віруваннях, образах, архітектурі, соціумі), але життя глибше і багатше за культуру, це звілнена від моральної оболонки "істина", реальність, свобода духу.

Його цікавить початкове світовідчуття кожної культури, з якого він виводить все багатство її конструктивних та символічних форм.