4. Паризький і Амстердамський конгреси іі Інтернаціоналу.

На Паризькому конгресі 1900 р. було поставлено ряд нових проблем. Було створене Міжнародне соціалістичне бюро для зв’язку між партіями окремих країн в період між конгресами. Бурхливу дискусію на конгресі викликало питання про шляхи завоювання політичної влади та про блоки з буржуазними партіями. Безпосереднім приводом до цього стали реформістські ідеї Бернштейна та участь соціаліста Мільєрана у формуванні уряду Франції («казус Мільєрана»). Цей вчинок зумовив розкол серед французьких соціалістів. Ж.Жорес виправдовував дії Мільєрана передусім інтересами захисту республіки, а Ж.Гед і П.Лафарг були противниками такої тактики. Анкетування соціал-демократичних діячів інших країн показали різні точки зору на дану проблему: як позитивну так і негативну. З даного питання було запропоновано два проекти резолюцій. Проект Каутського загалом не заперечив можливості входження соціалістів в буржуазний уряд хоча це визначалось тимчасовим і винятковим кроком до якого спонукають конкретні обставини. Таким чином, проблема вважалась питанням тактики, а не принципу, та відносилась до внутрішньої компетенції партії. Альтернативний проект Геда наголошував на непримиренній позиції соціалістів та пропонував заборонити їх будь-яку участь у буржуазних урядах. При голосуванні за основу резолюції був прийнятий проект Каутського. При обговоренні питання про всезагальний страйк знову виникли суперечки. Реформісти вважали, що він може призвести до розгрому профспілок. Радикали вважали це найдієвішим засобом революційної ліквідації капіталізму. Зрештою в прийнятій резолюції заперечувалась можливість всезагального страйку інтернаціонального масштабу. Так як Паризький конгрес проходив в умовах завершення іспано-американської та продовження англо-бурської війни, то актуальним виявилося питання про мир, мілітаризм та колоніальну політику. В резолюції планувалося перейти до енергійної спільної боротьби проти мілітаризму, рекомендувалося вести відповідну систематичну пропаганду серед молоді. Від соціалістичних депутатів вимагалося голосувати проти витрат на будь-які військові потреби в тому числі колоніальні експедиції.

Амстердамський конгрес відбувся в серпні 1904 р. У питанні міжнародних правил соціалістичної тактики була прийнята резолюція з осудом вимог ревізіоністів змінити тактику в реформістському дусі. Висловлювалось принципово негативне ставлення до участі соціалістів в урядах, вважаючи це шкідливими поступками існуючому капіталістичному ладу. Таки чином в цьому питанні був відкинутий прийнятий на попередньому конгресі проект Каутського. В Амстердамі знову було визнано абсолютно загальний страйк нездійсненним, але вважалось, що він може бути «крайнім засобом для досягнення значних суспільних змін чи для опору реакційним замахам на права робітників». Таким чином, узаконювалась повсякденна боротьба в руслі профспілкової і кооперативної діяльності. Отже, страйк став вводитись у арсенал масової політичної діяльності. На конгресі, який проходив під час російсько-японської війни її було засуджено як війну урядів, а не народів двох держав. Однак з боку реформістської течії вже тоді стали проявлятися окремі великодержавні націоналістичні тенденції. У доповіді Ван-Кола про колоніальну політику вже йшла мова не тільки про звірства колонізаторів, пограбування місцевого населення тощо. Все більш чітко звучала думка, що колонії на готові до самоврядування, що навіть за соціалізму їх негайне звільнення неможливе, що й сам робітничий клас не зможе обійтися без них.