
- •1. Діяльність і Інтернаціоналу у 70-х роках, його розпуск.
- •2.Передумови створення іі Інтернаціоналу. Найважливіші рішення Паризького, Брюссельського конгресів.
- •3. Цюріхський і Лондонський конгреси іі Інтернаціоналу. Їх рішення.
- •4. Паризький і Амстердамський конгреси іі Інтернаціоналу.
- •5. Сша в період республіканських президентів Гаррісона та Мак-кінлі.
- •6. Експансія Франції в Індокитаї.
- •7. Німецька соціал-демократія наприкінці хіх ст.
- •8. Німецька соціал-демократія на початку хх ст. Р. Люксембург, к. Лібкнехт, к. Каутський, е. Бернштейн.
- •9. Ірландське питання у політичному житті Англії наприкінці хіх ст. Ч. Парнел, м. Девіт.
- •10. Ірландський національно-визвольний рух на початку хх ст.
- •11. Соціально-економічний й політичний розвиток болгарського князівства наприкінці хіх ст.
- •12. Болгарія на початку хх ст.
- •13. Болгарія в роки Першої світової війни.
- •14. Розвиток болгарської культури на межі хіх-хх ст.
- •15. Польські землі і “польське питання” у роки Першої світової війни.
- •16. Економічне і політичне становище Чехії і Словаччини на початку хх ст.
- •17. Посилення чеського національно-визвольного руху на початку хх ст.
- •18. Чеська і словацька культура наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •19. Економічний і політичний розвиток Сербії наприкінці хіх ст
- •20. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •21. Македонія наприкінці хіх – на початку хх ст. Національно-визвольний рух македонського народу.
- •22. Головні тенденції розвитку країн Латинської Америки наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •23. Основні види джерел з нової історії країн Європи і Америки другого періоду .
22. Головні тенденції розвитку країн Латинської Америки наприкінці хіх – на початку хх ст.
У 70-х роках ХІХ ст. в більшості латиноамериканських країн завершилося формування національних держав. Їх економічний розвиток характеризувався своєрідним поєднанням старих форм та нових тенденцій. В Латинській Америці зберігалася традиційна система латифундій, в яких переважали феодальні форми господарювання (рабство, пеонат, відробіткова оренда тощо). Основними продуктами с/г виробництва були: Бразилія – кава, бавовна; Аргентина – зернові, худоба; Куба – цукрова тростина, тютюн. Дрібні господарства селян-власників не мали можливості конкурувати з латифундіями. У промисловості розвиток капіталістичних відносин був інтенсивнішим. В ній переважали видобувні галузі, в яких визначальні позиції мав іноземний капітал (англійський, французький, американський). За країнами Латинської Америки в процесі своєрідного міжнародного поділу праці закріпився статус постачальників сировини та напівфабрикатів. Так, у Чилі видобувалася мідь та селітра, у Мексиці розпочалася розробка нафтових родовищ, у Бразилії розвивався увесь гірничовидобувний комплекс. В результаті широкої експансії іноземного капіталу відбувається фінансове закабалення більшості країн Латинської Америки. Загалом, промисловий переворот в регіоні залишився незавершеним. В силу експортної спрямованості господарства більшість країн мали свою вузьку спеціалізацію та орієнтувались на певний товар у зовнішній торгівлі, що робило економіку монокультурною.
В політичному житті головною була проблема про подальші шляхи буржуазно-демократичного розвитку. У всіх країнах існували політичні партії ліберальної та консервативної орієнтації. Прихильники лібералізму орієнтувалися на США, як взірець для Південної Америки, тому вони відстоювали республіканський устрій, федеративні відносини латиноамериканських держав, встановлення буржуазної власності на землю, ліквідацію земельно-общинного землеволодіння, відділення церкви від держави. На противагу їм консерватори звертали увагу на історичні традиції та специфіку соціально-економічного розвитку країн континенту. Консерватори виступали за збереження місцевої ремісничої промисловості, обмеження свободи торгівлі, проти негайної відміни рабства. Їхнім ідеалом був унітаризм, який передбачав режим особистої влади та централізацію управління. Така політична система склалася у Мексиці, Колумбії, Венесуелі, Перу, на чолі яких стояли політичні військові лідери каудильйо. У всіх країнах зберігала політичний вплив традиційна олігархія – союз великих латифундистів та торгівельної буржуазії. Промислова буржуазія була ще слабкою та не відігравала самостійної ролі. Упродовж останніх десятиліть ХІХ – на початку ХХ ст. більшість країн континенту пройшли через громадянські війни, революції, військові диктатури. Так, у Аргентині був організований бунт генерала Хордана (1876 р.), повстання, очолене Громадянським союзом (1890 р.). У Бразилії в 1889 р. було скинуто монархію та проголошено республіку. Куба в ході іспано-американської війни звільнилась від влади Іспанії проте одразу ж потрапила у залежність від США (1903 р.). Найбільше значення мала Мексиканська демократична революція 1910-1917 рр., в результаті якої в Мексиці встановися ліберальний устрій, була проведена аграрна реформа, націоналізовано майно іноземних компаній.
Значного розмаху в Латинській Америці набувають соціальні рухи. Розорені селяни, ремісники перетворювались у пауперів та маргіналів, що зумовлювало зростання соціальної напруги. В регіоні було достатньо некваліфікованої робочої сили, але відчувалася нестача навчених працівників. Політизація робітничого руху розпочалася на початку ХХ ст., робітничі партії та профспілкові організації виникли перш за все у Бразилії (1902 р.), Аргентині (1896 р.). Селянський рух залишався стихійним та розрізненим. Всі виступи селян завершувались в кінцевому рахунку невдачею та жорстокою розправою урядових військ над його учасниками. Все більше значення в цей час набуває еміграція з Європи, особливо в Аргентину (1857-1924 рр. – 5 млн. ) та Бразилію (1821-1924 рр. – 3,9 млн.).