16. Економічне і політичне становище Чехії і Словаччини на початку хх ст.

Чеські землі у нове століття вступали як індустріально-аграрний регіон. За темпами економічного розвитку чеські землі випереджали інші регіони Австро-Угорщини. Тут здійснювався практично весь видобуток вугілля, більше половини виплавки чавуну і сталі. Провідні позиції займала цукрова, скляна та текстильна промисловість. Динамічно розвивалося машинобудування, хімічна, електротехнічна галузі. Зросло міське населення (станом на 1910 р. – 42%), сформувалися промислові центри навколо Брна (текстильна столиця), Кладна, Пльзеня та Остравської Карвіни. Зростали потужності заводів «Шкода», які продукували машини та озброєння. В 1897 р. з’явився перший чеський автомобіль «Президент», в 1902 р. розпочалось виробництво мопедів. На початку ХХ ст. конструктор Кашпар створив літальний апарат, на якому у 1912 р. здійснив переліт з Праги до Пардубиць. Тоді ж професор Каплан створив тип нової водної турбіни. Спостерігається стрімке зростання чеського банківського та промислового капіталу, представники якого стають реальними конкурентами австро-німецьким промисловим колам. Прага стала другим після Відня фінансовим центром держави. В сільському господарстві спостерігаються процеси інтенсифікації і спеціалізації виробництва. Інтенсивно розвивався кооперативний рух, станом на 1909 р. було утворено близько 6 тис. кооперативів. Вони давали можливість навіть дрібним сільським господарям використовувати сучасні с/г машини для обробітку землі і тим самим підтримувати товарність і ефективність свого господарства.

В політико-адміністративному плані чеські землі входили до складу австрійської частини монархії Габсбургів (Ціслейтанії). Чеське королівство, до якого входила переважна більшість населених чехами територій, вважалося окремою державною одиницею імперії. Чеські землі мали власний представницький орган – Сейм, надсилали представників до загальноімперського Райхсрату, а до складу віденського уряду входили двоє чехів. Основний зміст політичного життя краю на початку ХХ ст. визначався боротьбою за загальне виборче право. Зрештою, вона увінчалася успіхом і в травні 1907 р. чеські національні політичні сили здобули перемогу на виборах до Райсрату, які відбулися за участю в голосуванні всіх чоловіків з 24 років. Важливою політичною проблемою в чеських землях продовжувало залишатись жорстке протистояння між чехами та німцями (співвідношення між ними у населенні регіону складало приблизно 60 : 40). Німецькі депутати чеського Сейму влаштовували гучні обструкції в результаті чого робота крайового парламенту була паралізована. За цих умов чеський Сейм в червні 1913 р. був розпущений, а управління Чехії передано комісії чиновників. Спроба віденського уряду у січні 1914 р. розв’язати чесько-німецькі суперечності не знайшла підтримки у жодної із сторін.

Економіка Словаччини на початку ХХ ст. продовжувала залишатись аграрною. В с/г відбувається переорієнтація від вирощення зернових до кормових і технічних культур, важливим предметом словацького експорту стає високоякісний ячмінь. В гірських районах традиційно переважало випасне скотарство. Серед аграрних проблем – феодальні пережитки, малоземелля, зниження ринкових цін на с/г продукцію. Саме селяни становили левову частку словацьких емігрантів, кількість яких до 1914 р. сягнула 600 тис. осіб. Разом з тим, розвивалася промисловість Словаччини, хоча й суттєво меншими темпами, ніж у чеських землях. В найбільшому місті Пресбург (Братислава) розпочав роботу нафтопереробний завод «Аполло», виробництво зброї здійснював завод «Патронка». Словацькі райони Спіша, Ліптова, Зволена були територією високої концентрації підприємств. Розвивалися традиційні промислові галузі – деревообробна, паперова, скляна, переробка аграрної продукції. Слабким місцем був малий вплив словацького національного капіталу, який становив лише 10% всього капіталу у Словаччині.

В політико-адміністративному плані Словаччина входила до складу угорської частини імперії Габсбургів (Транслейтанії). На відміну від чеських земель вона не мала адміністративної автономії чи самоврядного статусу. Тут також не було введено загального виборчого права. Національний рух словаків всіляко обмежувався будапештською владою, яка проводила курс на тотальну мадяризацію та дискримінацію словацького населення і його культури. Демонстративний приклад – трагічні події жовтня 1907 р. в Черновій, де відбулась кривава сутичка між поліцією і прихожанами місцевої церкви, що не хотіли впустити у храм проугорських священиків, яких їм нав’язувала влада. На початку ХХ ст. в Словаччині сформувалося декілька політичних течій. Консервативне крило Словацької національної партії (С.Гурбан-Ваянський) виступало за словацьку самобутність, але в рамках Угорського королівства і разом з тим сповідувало ідеї слов’янської взаємності. Самостійно діяли словацькі ліберали (В.Шробар), соціал-демократи, аграрники (М.Годжа). У 1913 р. заснована Словацька народна партія на чолі з А.Глінкою, яка сповідувала ідеї політичного католицизму і виражала інтереси католицького духовенства, селянства і сільської інтелігенції. 26 травня 1914 р. в Будапешті представники всіх словацьких організацій домовились про утворення в серпні 1914 р. загальнонаціонального представницького органу – Словацької національної ради, проте реалізації цього задуму завадила Перша світова війна.