13. Болгарія в роки Першої світової війни.

Після поразки Болгарії у Другій балканській війні керівництво дедалі більше схиляється до тісного співробітництва з Австро-Угорщиною та Німеччиною в той час як позиції русофільських політичних кіл ослабли. В липні 1914 р. уряд Радославова отримав від Центральних держав черговий кредит й ці кошти були використані на підготовку до війни. Після початку війни болгарська дипломатія вела переговори з обома воюючими таборами. В серпні 1915 р. під впливом військових успіхів австро-німецького блоку на російському та західному фронтах були підписано декілька угод Болгарії з Німеччиною та Туреччиною. За участь Болгарії у війні проти Сербії їй було обіцяно Вардарську Македонію, а разі виступу на боці Антанти Греції чи Румунії, їй також передавалися Егейська Македонія та Добруджа. Туреччина під тиском Берліну погодилася передати Болгарії деякі прикордонні райони у Фракії. Військова конвенція визначала терміни вступу Болгарії у війну, надання їй військової та технічної допомоги Австро-Угорщиною та Німеччиною. 1 жовтня 1915 р., усупереч протестам опозиційних лідерів Гешова, Малінова, Стамболійського (останній навіть був заарештований за зухвалу критику зовнішньополітичних кроків царя), було оголошено про вступ Болгарії у Першу світову війну.

Болгарські війська розгорнули успішний наступ проти Сербії. До кінця року була захоплена Вардарська Македонія та значна частина сербської території. Але на півдні болгарські війська не змогли виконати поставлене завдання – захопити Салоніки. Тут вони зіткнулися зі значними силами Антанти, перекинутими сюди після невдалої Дарданельської операції та сербськими підрозділами. Утворився Салонікський фронт. У жовтні 1916 р. болгарські війська взяли участь у наступі проти Румунії та зайняли Добруджу й гирло Дунаю. На допомогу румунській армії підійшли російські війська, в результаті чого сформувався ще один фронт, який мала утримувати болгарська армія. Війна стала набувати затяжного позиційного характеру.

Виснажлива війна негативно позначилася на економіці країни. Масові мобілізації (до 40% чоловічого населення), реквізиції тяглової худоби, скорочення посівних площ катастрофічно знизили продуктивність с/г. В країні була введена карткова система, а норми видачі продовольства постійно зменшувалися. Процвітав “чорний ринок”. В промисловості підйом переживали лише галузі, що працювали на військові потреби. Зросла монополізація виробництва та кількість акціонерних компаній. Збільшилась залежність Болгарії від німецьких монополій, що загрожувало перетворенню країни у сировинний придаток Німеччини. Водночас військові поставки та крадіжки армійського майна приносили величезні прибутки вузькій групі промисловців, чиновників та вищих військових. В політичному житті спостерігаються антидемократичні тенденції. Була введена цензура, скасовані конституційні свободи, значно зросла тривалість робочого дня. Все це викликало незадоволення болгарського суспільства. Почастішали випадки антивоєнних виступів солдат, їх братання із воїнами супротивників (особливо російськими). Цар Фердинанд вдався до політичних маневрів, призначивши прем’єром спочатку лідера опозиційної Демократичної партії Малінова, а потім радикала Костуркова, але ці зміни не зупинили наростаючої кризи в країні.

У середині вересня 1918 р. війська Антанти прорвали Салонікський фронт в районі Добропола й розгорнули стрімкий наступ. 23-24 вересня у болгарських військах спалахнули антивоєнні та антиурядові виступи. Частини повсталих солдатів вирушили у напрямку столиці й захопили м. Радомир, що за 30 км. від Софії. В цих умовах уряд відрядив до повстанців делегацію на чолі із Стамболійським, котрого напередодні було звільнено із в’язниці. Одночасно була направлена делегація у Салоніки для переговорів про укладення негайного перемир’я з Антантою. Розрахунок влади на домовленість з повстанцями не виправдався. Стамболійський перейшов на бік повстання й став головою Тимчасового уряду республіки, проголошеної 27 вересня в Радомирі. Його соратник Р.Даскалов очолив повстанську армію, яка сконцентрувалася поблизу столиці біля с. Владая (звідси назва повстання – Владайське). Від краху монархічний режим врятувало перемир’я, підписане 29 вересня, яке передбачало капітуляцію болгарської армії перед Антантою. Тому уряд зміг мобілізувати вірні війська та при допомозі німецьких частин розгромити головні повстанські сили. Під впливом кровопролитних подій цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого сина Бориса та виїхав до Німеччини. У жовтні 1918 р. найважливіші стратегічні пункти країни зайняли війська Антанти.