4. Суржик як негативне явище в мовленні

Специфічним мовним явищем, яке найвиразніше представлене на лексичному рівні, є суржик – суміш елементів української і російської мов (у млинарстві „суржик” означає „суміш різного зерна – пшениці, жита, вівса, ячменю; борошно з такої суміші”), напр.: предложив, получив, сапоги, оп’ять, таможня. Суржик порівнюють з мовами-піджинами і креольськими, які виникають переважно в колоніальних країнах Африки і Південно-Східної Азії серед неписьменного люду, утворюючись на першому етапі з безладної суміші двох мов, як правило, істотно відмінних між собою, а вже на наступному етапі асиміляції піджин зливається з мовою колонізаторів. Утворюється мова, яка дістала назву креольської. Відмінність суржику від цих мов у тому, що він виник з інших причин, серед яких: багатовіковий лінгвоцид; підступна політика (розроблена на основі досягнень сучасної психо-, соціо-, нейролінгвістики) закріплення за російською культурою, з якою тісно пов’язана мова, пріоритетності, вищості; інтерференція (накладання) споріднених мов у двомовному середовищі.

Дослідники вважають, що суржик не становить системи, що це мова безладу, у якій переважають російські слова і яка руйнує граматику і синтаксис. Суржик проникає в сучасну українську літературу (твори Б.Жолдака, О.Ірванця та ін.), у побутове та професійне мовлення. Так, замість слів відрядження, кошторис, тези, конкурентоспроможний, колишній, втручатися, ухвалити можна почути командіровка, тезиси, конкурентоспособний, бувший, вмішуватися, рішити, що неприпустимо. Суржик – мовна мутація, наслідком якої може стати втрата української мови як самобутнього, неповторного феномену.

4. Мовленнєва надмірність і недостатність (багатослів’я, тавтологія, плеоназм) і культура ділового мовлення

Як відомо, мовлення фахівця має бути не лише точним, але й чистим, тобто відповідати усім мовним нормам. На лексичному рівні чистим вважається мовлення, у якому немає позалітературних елементів (жаргонізмів, арготизмів, територіальних діалектизмів, просторічних, лайливих слів, а також – слів-паразитів).

Серед найпоширеніших помилок, що трапляються у мовленні, – плеоназм і тавтологія).

Плеоназм (грец. pleonasmos – надмірність) – вислів, у якому є близькі, хоч і різні за звучанням слова. Цей засіб ще називають багатослів’ям. Наприклад: серпень місяць, захисний імунітет. Використання таких висловів допускається тільки в художній літтературі з метою стилізації під фольклор: «Із города із Глухова полки виступали», «Кого благаєте, благії, раби незрячії, сліпії» (Т. Шевченко).

Однак найчастіше плеонастичні вислови без потреби вживаються в газетах, документах різного типу, у повсякденному мовленні: «Справжні факти дезорганізації порядку», за хвилину часу.

Деякі плеонастичні вислови закріпилися в мові і вважаються нормативними: букіністична книга (франц. bouquiniste - старовинна книга), експонат виставки (лат. expono – виставляю, демонструю), монументальний пам’ятник (лат. monumentum - знак пам’яті), реальна дійсність (лат. realis - дійсний), період часу (грец. period – коло часу).

Різновидом плеоназму є тавтологія (грец. tautos – те саме, logos – слово) – повторення певної думки дуже близькими за звучанням словами: користь від використання цих препаратів незаперечна.

У художньому тексті тавтологія є засобом увиразнення тексту, підсилення емоційності, загострення уваги на сказаному: «...з раннього ранку до пізньої ніченьки голкою денно верти», «як за роботою вільна неволенька груди ураз дотика» (П. Грабовський).

В основі тавтології лежить поєднання спільнокореневих слів з різними граматичними формами одного і того ж слова. Найчастіше – це іменні та дієслівні сполучення: думу думати, дружба дружбою, а служба службою, або з так званим другим називним: спорт є спорт, або з тавтологічним означенням: «Віддай Богу Богове, а кесарю – кесареве», тьма тьмуща.

Виправданим вважається уживання у вузькому контексті спільнокореневих слів, які є єдиними назвами певних понять. Найчастіше це стосується термінів у науковому чи офіційно-діловому стилі: «Орендодавець надає Орендареві і членам його сім’ї в користування терміном на один рік квартиру загальною площею 30 кв. м за адресою...», «Відшкодування шкоди, заподіяної позивачеві, встановлює суд». Однак у звичайному мовленні тавтологія знебарвлює текст, утруднює його сприймання.

Не кожне повторення спільнокореневих слів є мовною помилкою. Існує багато сполучень, у яких тавтологія неминуча: словник іншомовних слів, накрити кришкою, вимити мийку, загадати загадку, зупинитися на зупинці.

Про мовленнєву недостатність свідчить використання у мовленні слів-паразитів – т. зв. "порожніх" висловлювань, котрі не мають жодного смислового навантаження і засвідчують вагання мовця чи його низьку мовну компетентність (е-е-е..., ну, тіпа, короче, так сказать, скажем, скажімо та ін.).