Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра експлуатації гідромеліоративних систем

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни: «Основи технічної експлуатації водогосподарських систем»

на тему: «Технічна експлуатація зрошувальної системи р-пу «Україна»»

Виконала:

студентка 4 курсу ФВГ

групи ГМ-3

Родюк Вікторія

Перевірив:

Степаненко М.Г.

Рівне – 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальна характеристика зрошувальної системи

1.1. Природно-кліматичні умови зрошуваного масиву

1.2. Агроекономічна характеристика зрошувальної системи

1.3. Технічна характеристика системи

1.3.1. Головна водозабірна споруда

1.3.2. Канали

1.3.3. Гідротехнічні споруди на зрошувальній мережі

1.3.4. Розподіл зрошувальної площі за способами та технікою поливу

2. Внутрішньогосподарський план водокористування

2.1. План проведення поливів сільськогосподарських культур

2.2. План подачі води на зрошувальну ділянку

2.3. Організація та проведення поливів в господарстві

3. Заходи щодо підвищення коефіцієнта корисної дії (к.к.д.) внутрішньогосподарської зрошувальної мережі

4. Технічне обслуговування і ремонт елементів внутрігосподарської зрошувальної системи

4.1. Загальний склад заходів з технічної експлуатації зрошувальних систем

4.1.1. Нагляд за зрошувальною системою

4.1.2. Догляд за зрошувальною системою

4.1.3. Ремонти на зрошувальній системі

4.2. Технічна експлуатація каналів і споруд

4.2.1. Загальні вимоги і правила експлуатації каналів і споруд

4.2.2. Аналіз можливих дефектів і пошкоджень каналів споруд

4.2.3. Обстеження і оцінка технічного стану каналів

4.2.4. Розрахунок очищення каналів від намулу

4.2.5. Очищення каналів від рослинності

Література

Вступ

В Україні більша частина території за природною зволоженістю перебуває у несприятливих для сільського господарства кліматичних умовах, тому важливе місце в інтенсифікації виробництва сільськогосподарської продукції посідає зрошення.

Зрошуване землеробство забезпечує гарантований урожай зернових і кормових культур. Ефективне ведення сільськогосподарського виробництва неможливе без застосування зрошування, особливо в південних регіонах України з посушливим кліматом і недостатньою кількістю опадів, у так званих регіонах ризикованого землеробства, де без зрошення вирощувати високі врожаї вкрай важко.

Скорочення бюджетного фінансування вплинуло на всі види водогосподарської діяльності, повністю припинився капітальний ремонт меліоративних фондів, погіршився технічний стан міжгосподарської та внутрішньогосподарської мереж, головних магістральних каналів і споруд на них.

Нині розвиток зрошуваного землеробства гальмується внаслідок погіршення стану меліоративних мереж і споруд, а також через спрацювання і недостатню кількість дощувальної і поливальної техніки та брак сучасної техніки для зрошення.

Стратегія розвитку сільського господарства в Україні має визначити оптимальне технологічне й технічне забезпечення вирощування зернових і кормових.

У сучасному сільгоспвиробництві існує багато видів поливання та зрошення. Вони різняться між собою принципом застосування залежно від вирощування рослин, вартістю, затратами водних та енергетичних ресурсів. Раціональне використання води істотно зменшує вартість і підвищує якість вирощуваних продуктів харчування.

1. Загальна характеристика зрошувальної системи

1.1. Природнокліматичні умови зрошуваного масиву

Дніпропетровська область характеризується рівнинним рельєфом. Відразу помітні відмінності характером рельєфу між правим та лівим берегом Дніпра, обумовлені різною геологічною будовою. Правобережжя зайняте Придніпровською височиною із середніми висотами 100 – 150 м. над рівнем моря та максимальною відміткою всієї Дніпропетровської області 192 м. у Солонському районі. Це височинна лесова слабкохвиляста рівнина з розвиненою яружно-балковою мережею. На півдні вона переходить у пластову денудаційно-акумулятивну слабкорозчленовану Причорноморську низовину з відмітками 50 – 75 м.

Лівобережжя Дніпра представлене Придніпровською низовиною. Це лесова слабкорозчленована денудативно-акумулятивна рівнина, яку перетинають знижені долини річок Орелі та Самари. Нижче Дніпропетровська за Дніпром низовина отримує сильнорозчленований підвищений характер через залягання порід Українського щита. Найвища позначка цієї території – 187 м. на північному сході області.

Долина Дніпра має абсолютні висоти 75 – 48 м. Остання величина є нийнижчою позначкою Дніпропетровщини – це уріз води на межі з Запорізькою областю. До міста Дніпропетровська долина має виражені риси впливу льодовика, нижче вона звужується, крутизна схилів зростає. Під водами Дніпровського водосховища існують нині затоплені дніпровські пороги.

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний. Середньорічний розподіл температур в області має практично широтний напрямок. Зимові ізотерми змінюються з півночі на південь від -6,2о до -4,0оС, літні від 20,5оС до 22,0оС. Абсолютний максимум температури області зафіксовано на рівні 41оС; мінімуми складає -38оС. Частота переходу температур на поверхні грунту через 0оС досягає 10 – 15 разів на рік.

Середньорічна кількість опадів досягає максимуму на північному сході області (550 мм.), зменшується у південно-західному напрямку до 450-500 мм. Найвологіший місяць – липень, найсухіший – березень. Влітку кількість опадів становить 80% річної суми, взимку опади у вигляді снігу більше випадають на сході регіону, ніж на заході. Відносна вологість повітря у липні зменшується у південно-східному напрямку від 66% до 62%, у січні становить 84-81%. У літній період дмуть переважно західні та північно-західні вітри, взимку – східні та північно-східні.

Північ регіону охоплена смугою чорноземів звичайних глибоких середньо- та малогумусних пилувато-середньосуглинкових або пилувато-важкосуглинкових. Далі на південь їх змінюють чорноземи звичайні пилувато-середньосуглинкові малогумусні на лесах з ділянками чорноземів звичайних середньогумусних. Крайній південний захід займають чорноземи звичайні неглибокі малогумусні та чорноземи південні малогумусні та слабкогумусовані на лесах.

У області висока частка грунтів високої родючості, виведених із господарського обігу внаслідок видобутку корисних копалин, зокрема залізних руд, а також відведення земель промислову та житлову забудову та транспортні комунікації.

Найбільш раціональними культурами для вирощування на чорноземних грунтах є різноманітні зернові, а також технічні культури (соняшник, рапс, цукровий буряк) у обмежених масштабах та за умов суворого дотримання агротехнічних правил.

Грунти області інтенсивно використовуються в сільському господарстві. Саме тому багато земель є виснаженими і потребують заходів відновлення та рекультивування. Рекультивації також доцільно піддавати землі із порушеним чи зруйнованим грунтовим покривом.