Проект партнерства Канада-Україна "Регіональне врядування та розвиток"

Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень "ЄвроРегіо Україна" повідомляє про початок реалізації нового проекту партнерства Канада-Україна „Регіональне врядування та розвиток” .

Метою проекту є сприяння сталому регіональному розвитку шляхом створення та підтримки демократичного процесу участі громадськості у розробці та реалізації регіональної політики.

Основним завданням проекту є підвищення спроможності відповідальних за регіональну політику та регіональний розвиток органів влади на обласному та національному рівнях компетентно, прозоро та в демократичний спосіб здійснювати планування, розробку та реалізацію політики регіонального розвитку.

За період функціонування проекту „Регіональне врядування та розвиток” передбачається реалізація наступних основних завдань та заходів на національному рівні:

1. Забезпечення діалогу між центральним та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо розробки та реалізації регіональної політики.

2. Вдосконалення механізмів регіонального планування.

3. Надання консультативної допомоги в розробці державної регіональної політики та нормативному оформленні її змісту.

4. Проведення семінарів, тематичних тренінгів, круглих столів, організація навчальних поїздок до Канади, країн Європейського Союзу для обміну теоретичним та практичним досвідом управління та планування регіонального розвитку.

Основні завдання на регіональному рівні:

1. Забезпечення інституційної спроможності місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, залучених до тематики регіонального розвитку інститутів громадянського суспільства брати участь в розробці та реалізації державної регіональної політики.

2. Підготовка загальної стратегії, галузевих стратегій соціально-економічного розвитку пілотних областей.

3. Допомога у розробці та реалізації конкретних цільових програм розвитку пілотних областей.

4. Сприяння в розробці та реалізації програм залучення місцевих інститутів громадянського суспільства до процесів формування та практичного втілення політики розвитку відповідного регіону.

Важливим елементом проекту є допомога уряду України в розробці та впровадженні моделі інтегрованого регіонального розвитку на обласному рівні. Проект сприятиме посиленню регіонального самоврядування шляхом стимулювання відкритого, відповідального і ефективного управління на регіональному рівні. Проектом передбачено надання допомоги відібраним пілотним областям у розробці і реалізації стратегій інтегрованого розвитку, а також відповідних проектів та програм на основі активного залучення інститутів громадянського суспільства [27, 8-10]

2. Сучасний стан та роль української еміграції в Канаді

Одним з популярних напрямів еміграції українців повною мірою слід вважати Канаду. На відміну від країн ЄС еміграція українців в Канаду має глибокі коріння, які беруть початок в XIX столітті, задовго до незалежності України і Канади. Саме тому, по кількості українських мігрантів (1,2 млн. чол.), Канада поступається лише Росії, де мешкає 2,9 млн. чол. Активною міграція українців в Канаду залишається і на сучасному етапі. За даними МЗС України, з 2001 р. кількість українських мігрантів, що не повертаються, збільшилася на 138 тис. чол. За словами представників Посольства Канади в Україні, сьогодні Канада переживає нову хвилю української міграції. Наприклад, щорічно за робочою візою в Канаду звертається 800 громадян України, за студентською візою - 600 чол., а за туристичною візою до 8 тис. українців. Найцікавіше те, що Канада не створює будь-яких бар'єрів в еміграції українців і тому візи отримують 80-90 % наших громадян. Хоча, на сучасному етапі помітна тенденція посилення міграційного режиму, з метою скорочення припливу мігрантів, в популярних країнах міграції включаючи держави-члени ЄС, США і Росію. Така ситуація спричинена насамперед внутрішньополітичними чинниками самої Канади, ніж історичною «солідарністю» з Україною. Зокрема, за словами самих українців та інших мігрантів, уряд Канади сприяє припливу мігрантів, щоб розрядити соціальну і політичну напруженість між франкомовним і англомовним населенням. Враховуючи те, що 22,6 % населення країни є франкофони, що компактно мешкають на сході країні, особливо в Квебеку, від загрози сепаратизму не застрахована навіть стабільна Канада. Не дивно, що через програми міграції, уряд Канади сприяє розселенню українців, що «володіють» англійською мовою, саме в провінції з франкомовною меншістю. Наприклад, в Квебеку мешкає 31,9 тис. українців, в Онтаріо - 336 тис. Крім того, в провінціях Альберта, Манітоба, Саскачеван, українці активні в органах місцевого самоврядування. Наприклад, нинішній прем'єр-міністр провінції Альберта Ед Стельмах має українські корені. Саме бажання уряду використати мігрантів в якості противаги занадто активній франкомовній діаспорі обумовлює наявність ліберального міграційного режиму в Канаді, що приваблює українських мігрантів [18]. За офіційними даними, щорічно Канада надає до 300 тис. віз для мігрантів. Більш того, кожен легальний мігрант після прибуття в країну отримує «статус постійного мешканця», що відкриває можливість користуватися безкоштовним медичним страхуванням, соціальним захистом, а також вільно працевлаштуватися. На відміну від іспанської «резиденції», яку треба подовжувати впродовж чотирьох періодів, канадське посвідчення на проживання постійне до отримання мігрантом громадянства Канади після закінчення двох років натуралізації. «Статус постійного мешканця» може анулюватися тільки у разі порушення канадського законодавства і правопорядку. Вигідною міграція в Канаду є і для осіб, які планують згодом отримати вищу освіту. Існують державні субсидії, що покривають 80 % вартості навчання. Навіть у разі безробіття мігранта, держава надає йому великі соціальні виплати. Привабливий і високий рівень середньої зарплатні в Канаді - 2016 $ в місяць. Окремим моментом, завдяки якому Канада приваблива для мігрантів, у тому числі українців, є нескладність адаптації в канадському суспільстві завдяки канадському мультикультуралізму, який на відміну від аналога ЄС, переживає розквіт. Відомо, що в провінціях з великими українськими громадами існує розвинена система сфери послуг, установ по вивченню англійської мови, які створюються спеціально для мігрантів [37]. Українська громада сприяє в пошуку житла і працевлаштуванні. Отже, розглянуті цифри і факти кажуть про те, що Канада була, є і буде центром тяжіння українських мігрантів на Північноамериканському континенті. Попри те, що для багатьох українців Канада стала другою батьківщиною, наслідки від їх еміграції небажані для «першої» батьківщини. За даними соцопитувань, близько 34 % працездатних українців у віці 18-30 років виявляють бажання поїхати на постійне місце проживання в Канаду. Це є ударом по генофонду і ринку праці нашої країни, враховуючи те, що іноземні робітники вже складають 11,5 % населення України.

Сучасна українська етнічна група в Канаді не має суцільних поселень — так званих етнічних анклавів: канадські українці живуть уперемішку з іншими національностями по всій країні. Українські іммігранти першої хвилі поселилися переважно на західних цілинних просторах Канади — у провінціях Манітоба, Альберта, Саскачеван. Напередодні 2-ої світової війни близько 80% українців жили в цих провінціях. Під час війни і після неї посилилося переміщення українців у зв'язку з інтенсивними процесами урбанізації на більш промисловий схід, зокрема в провінції Онтаріо та Квебек. Іммігранти третьої хвилі, з погляду соціально-економічного становища досить строкаті, в основному освічені, поселилися в містах індустріального Сходу, зокрема в провінції Онтаріо. За даними 1991, найбільше українців проживало в провінціях Альберта (136 710 одноетнічного походження і 53 075 змішаного) і Онтаріо (133 995 одноетнічного та 69 040 змішаного). Найбільше українців, за тим же переписом, були мешканцями Едмонтона (63 120 — одноетнічного походження та 21 445 — змішаного), Вінніпега (58 970 і 20 380 відповідно) та Торонто (50 705 і 21 025 відповідно). Перепис 2001 року зафіксував певні зміни в географії розселення українців [23].

На противагу українській діаспорі більшості країн, яка проявляє себе переважно у культурній та громадській сферах, українська діаспора Канади глибоко інтегрувалася у всі сфери суспільного життя держави, в тому числі і політичну. За понад столітню історію проживання в Канаді українці чимало зробили для її державного поступу, починаючи від розвитку сільського господарства і до запровадження політики мультикультуралізму. Українці стояли біля витоків канадійського соціалізму. Хоча більша частина громади була яскраво анти-радянською, серед українців Канади були доволі активних прихильників Комуністичної Партії Канади. Відігравали значну роль у марксистському Ордені Об'єднаних Фермерів (United Farm Labour Temple Association (UFLTA)). Українці Канади також відігравали центральну роль у формуванні Федерації взаємодопомоги (англ. Co-operative Commonwealth Federation) і Нової демократичної партії англ. New Democratic Party. Націоналістичний рух був і є найсильнішим. Канада стала першою країною західного світу, яка визнала незалежність України [25,12-14]. Під час Помаранчевої Революції 2004-го року уряд Канади разом з організаціями українців надіслав безпрецедентну кількість кваліфікованих наглядачів за виборами (біля тисячі). До етнічних українців, які досягли успіху на політичній сцені Канади, можна віднести Вільяма Гавриляка, який тричі був обраний мером містаЕдмонтон, чинного прем'єр-міністра Альберти Едварда Стельмаха, депутата Національної Асамблеї (парламенту) Канади Бориса Вжесневського і одного з лідерів Ліберальної партії Канади Жерара Кеннеді (українець по матері, який близький до української громади). Але найбільших успіхів серед українців Канади на політичній арені досяг Роман Гнатишин, який у 1990-1995 роках займав посаду генерал-губернатора Канади. Його ж батько — Іван Гнатишин був сенатором від Партії прогресивних консерваторів.

В Канаді знаходиться центр Світового Конгресу Українців (СКУ). Серед найбільш відомих організацій – Українське національне об’єднання, Ліга визволення України, Товариство об’єднаних українців Канади. Діє чимало професійних товариств (лікарів, правників, бізнесменів). Освіту українці здобувають у приватних початкових школах, на курсах українознавства, а вищу – в університетах і коледжах країни. Відкрито відділ україністики при Торонтському університеті, Канадський інститут українських студій в Едмонтоні. УГКЦ має Українську католицьку семінарію Святого Духа, Інститут імені митрополита А. Шептицького (видає газети і журнали “Українські вісті”, “Поступ”, “Наша мета”), а православна церква має Духовну семінарію, Коледж Св. Андрія, Інститут Петра Могили, Інститут Св. Володимира, офіційний орган “Вісник” [14].

Українці Канади створили й утримують велику кількість організацій, зокрема громадських та релігійних об’єднань, танцювальних ансамблів, українських хорів, аматорських театрів, фінансових установ, спортивних клубів тощо. Загалом на території Канади нараховується понад 1000 етнічних українських організацій. Основними місцями організованого канадсько-українського життя є Торонто, Монреаль, Едмонтон, Вінніпег, Ріджайна, Саскатун - усього понад 200 міст.

Більшість українських політичних, громадських культурних та релігійних організацій українських канадців перших трьох хвиль міграції об’єднані в національну координаційну раду, відому під назвою Конгрес українців Канади (КУК), головний офіс якого розташований у м.Вінніпег (провінція Манітоба).

Зважаючи на розміри та впливовість української діаспори, Канада, зокрема м.Торонто, є місцем перебування штаб-квартири Світового конгресу українців (СКУ), парасолькової організації, що ставить собі за мету координацію дій української діаспори в усьому світі.

Торонто є також місцем розміщення головного офісу Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), яка об’єднує 23 неприбуткових організації з 12 країн світу. СФУЖО підтримує культурні, освітні, гуманітарні та соціальні програми. СФУЖО має консультативний статус в Економічній та Соціальній раді ООН та в ЮНІСЕФ [22].

На велику пошану заслуговує Канадський інститут українських студій (КІУС), який веде науково-дослідну і видавничу діяльність. Інститут заснований при Альбертському університеті у 1976 р. з ініціативи відомих українських вчених Канади. При КІУС діє Центр досліджень історії України ім. Петра Яцика, який, зокрема, видав англомовну “Історію України-Руси” М. Грушевського (Mykhailo Hrushevsky “History of Ukraine-Rus”). До числа наймасштабніших проектів КІУСу належить п’ятитомна Encyclopedia of Ukraine (Вид-во Торонтського університету, 1984-1993 рр.). У Канаді активно працює Наукове товариство ім. Шевченка, яке об’єднує навколо себе провідних вчених різних галузей науки, а також суспільно-громадських і культурних діячів. До числа відомих людей Канади належать зокрема: Богдан Гаврилишин – (1926 р. н.,

с. Коропці на Тернопільщині), економіст, член Римського клубу, Міжнародної академії менеджменту, Світової академії мистецтв та науки, Ради фонду Жана Моне для Європи, Наглядової ради Віденської академії вивчення майбутнього. Доктор філософії, економіки, права; Рейнелл Андрійчук – (1944 р.н., дочка українських емігрантів), політичний діяч, депутат парламенту, Високий Комісар, постійний представник в ООН, відомий юрист; Рамон Гнатишин – (1934-2002, син українських емігрантів), генерал-губернатор Канади, відомий юрист; Петро Саварин – ( 1926 р. н., с. Зубрець на Тернопіллі), громадсько-політичний діяч, відомий юрист, один з відомих розробників концепції багатокультурності, ініціатор створення Канадського інституту українських студій (КІУС); Орест Субтельний – (1942 р. н., м. Краків), доктор філософії та історії, автор популярного в Україні на початку 90-х років підручника “Історія України”; Вільям Курилик – (1927-19770, народжений у родині українських емігрантів), художник, широко відома його серія “Піонери”, присвячена першопрохідцям Канади, серед яких чимало українців. Добре відоме символічне полотно митця “Нуклеарна Мадонна” – твір-передбачення, застереження (написаний в до чорнобильську добу). Серед картин Курилика є полотно “Дух Шевченка витає над Канадою”; Лео Мол (Молодожанин Леонід) – ( 1915 р. н., с. Полонне на Волині), скульптор та художник, член Королівської академії наук Канади, чл.-кор. Національного об’єднання скульпторів Америки, член Мюнхенського товариства художників, член культурних комісій Університету Святого Климента в Римі. Автор пам’ятників Тарасові Шевченку у Вашингтоні, Санки-Петербурзі, Буенос-Айресі. У 1992 року відбулося відкриття “Скульптурного парку Лео Мола в Канаді”. Нагороджений Орденом Канади. Іван Огієнко (митрополит Іларіон; 1882 – 1972, Брусилів, Житомирщина) – всесвітньо відомий вчений-філолог, історик, педагог, політичний, громадський і церковний діяч. Подвигом усього його життя стала 30-річна праця над досконалим українським перекладом Святого Письма (1962). А такі твори вченого, як “Українська культура”(1918), “Історія українського друкарства” (1924), “Костянтин і Мефодій. Їх життя і діяльність” (1927-1928), “Повстання азбуки і літературної мови у слов’ян” (1937), “Візантія і Україна” (1954), “Слово о полку Ігоревім” (1967) та десятки інших книжок здобули найширше міжнародне визнання та перекладені багатьма мовами світу. Канадський період (1947-1972) життя митрополита Іларіона позначився історичними розвідками українського християнства та народних дохристиянських вірувань. Зокрема у праці “Дохристиянські вірування українського народу” (1965) вчений стверджує, що в Україні і в християнській Європі загалом з бігом часу постав так званий синкретизм (двовір’я), яке панує й сьогодні у світі [19].

Після схвалення першого в Альберті шкільного законодавства про двомовні програми школи західної Канади пропонують навчання у українсько-англійських двомовних програмах. Подібні закони були впроваджені пізніше в Саскачевані та Манітобі. Українська мова в Канаді, зі своєю сторічною історією автономного від України розвитку, вивчається такими українознавчими інститутами, як Канадський інститут українських студій (англ. Canadian Institute of Ukrainian Studies) в Едмонтоні.

Канада — домівка для багатьох відомих українських танцювальних колективів у світі. У канадсько-українських громадах та поза їх межами відвідування гуртків українського танцю — загальнопопулярне дозвілля, особливо для дітей. Є сучасні професійні ансамблі: «Шумка», «Русалка» — та десятки самодіяльних колективів. Мистецтво розписування писанок — яких у Канаді називають «українські великодні яєчка» (англ. Ukrainian easter eggs) — стає щораз більш популярним серед загалу в Канаді. Найбільша у світі писанка знаходиться у місті Вегревіль, Альберта. Відрізані культурно і цивілізаційно від України, знаходячись по іншу сторону залізної завіси холодної війни україноканадці розвинули власну самобутню культуру, яку в Канаді зокрема презентують танцювальний колектив з Едмонтону Ансамбль Танцю Шумка, музичний етноколектив з Манітоби Paris to Kyiv, музей під відкритим небом у Альберті Село спадщини української культури, де відтворений побут першої хвилі імміграції до Канади. Культура україноканадців є невід'ємною частиною загальноканадської культури. Комедійна актриса Люба Гой, художник Вільям Курелек, письменниця Мирослава Косташ широко відомі за межами української громади. Можливо найважливіший внесок на сьогодні української громади в суспільне життя Канади це концепція канадійського мультикультуралізму яка широко популярізована лінгвістом-українцем Ярославом Рудницьким. Українцям вдалося переконати Королівську Комісію з Двомовносі і Двокультурності (англ. Royal Commission on Bilingualism and Biculturalism) відійти від концепції англо-французької двомовності, як такої, що применшує вплив інших громад на культурний розвиток Канади. Це вплинуло на проголошення прем'єр-міністром Трюдо офіційної концепції багатокультурності. Також у західній Канаді з'явилися перші після англійських і французьких українські двомовні програми у школах. Багато інших громад скористалися згодом цими соціальними досягненнями [29].

Розділ 3. Україна й Канада: перспективи співпраці

Канада та Україна мають тісні стосунки, які ґрунтуються на історичному фундаменті більш ніж сторічного переселення українців в Канаду. Канада стала першою західною державою, яка визнала незалежність України 2 грудня 1991 року одразу після українського референдуму. Дипломатичні стосунки між Канадою та Україною офіційно були встановлені 27 січня 1992 року. З того часу, Канада та Україна підписали безліч угод та меморандумів про взаєморозуміння, які охоплюють такі області, як торгівля, технічне та військове співробітництво, взаємну юридичну допомогу [16].

У березні 1994 року уряди Канади та України підписали декларацію „Про особливе партнерство” між Канадою та Україною, в якій визначалася канадська підтримка розвитку незалежної та процвітаючої України. Декларація „Про особливе партнерство” була поновлена у грудні 2001 року під час візиту Високоповажного Джона Менлі, на той час міністра закордонних справ та міжнародної торгівлі . На запитання одного з українських журналістів: у чому ж полягає передбачене договором «особливе партнерство», тодішній міністр закордонних справ Канади зробив у своїй відповіді наголос на фактор існування в його країні впливової української діаспори. Таку ж думку не раз висловлювали і представники державних структур неукраїнського походження, і члени української етнічної групи. Все це дає підстави вважати, що канадський уряд серйозно зважає на позицію української громади у питаннях, пов’язаних з Україною, а сама громада виступає як «зацікавлена група». У будь-якій країні можлива результативна діяльність подібних «зацікавлених груп» («груп тиску»), з одного боку, коли там наявний певний рівень свобод, що допускає активні дії організацій, створених за етнічною ознакою, а з іншого – коли самі ці організації належним чином згуртовані, мають відповідний економічний потенціал, комунікаційні можливості, а їх члени завдяки своїм посадам, становищу в суспільстві можуть здійснювати певний вплив у країні. Характеризуючи другий бік умов, за яких можлива результативна діяльність таких груп, слід зазначити, що українська діаспора в Канаді економічно стабільна і дуже добре організована. Тому має всі можливості для успішного лобіювання тих чи інших інтересів і на федеральному, і на провінційному рівнях. У кінці 90-х рр. минулого століття Канаду в черговий раз накрило могутньою хвилею українських іммігрантів і біженців: люди рятувалися від плутанини і бідності, які панували тоді в Україні. Зараз із кожним роком кількість охочих перетнути океан, щоб жити і працювати в Канаді, стає все меншою і меншою. Згідно з офіційною статистикою Міністерства громадянства і імміграції Канади, в 2000 р. канадськими іммігрантами стали 3323 українця, в 2004 р. – 2401, а вже в 2006 р. – 1880. Причина того, що кількість громадян України, які прибувають до Канади, поступово знижується, не тільки у тому, що в Україні стало краще жити. Зараз іммігрувати до Канади стало складніше, ніж у 90-х. І незважаючи на те, що у нас безвізовий режим для канадських громадян, Канада, за словами Посла Канади в Україні Еббі Данн, не має наміру спрощувати візовий режим з Україною. Кожна хвиля емігрантів була сформована зовсім різними обставинами і кожна зробила свій внесок [17]. У національних архівах Канади збереглося число документів і матеріалів, які свідчать, що українські іммігранти були чи не найбіднішими серед тих, xто прибув у цю країну. Вони часто не мали навіть мінімуму 25 доларів, які за імміграційними правилами мусили мати переселенці для проживання на перших порах у цій країні. Шлях, який пройшли вихідці з України, був складним і неоднозначним, сповненим пошуків свого місця в новому суспільстві. Після прибуття до Канади страждання й виснажлива праця українських іммігрантів фактично тільки починалися. Країна потребувала здорових і міцних людей, та й канадська дійсність виявилася не такою, якою уявлялася. Дуже часто замість обіцяного численними агентами раю, українські іммігранти вже у перші дні перебування у Канаді потрапляли у скрутне становище. Вони зазнавали тут голоду, потрапляли у нестерпні житлові умови, відчували зневагу до себе. Головна система соцзабезпечення в Канаді – «система соцбезпеки», виявилась для іммігрантів справжнім комунізмом. І на те є вагомі причини. Тим, хто приїде до Канади, доведеться чітко виконувати заповіт Ілліча – вчитися, вчитися і ще раз вчитися. За словами консула посольства України в Канаді, Арсенія Положия, у

95 % нашим дипломованим фахівцям потрібна перекваліфікація. Специфікою канадської громади є розподіл за конфесійною ознакою. Якщо необізнана із цим людина приїде в Канаду і зустрінеться з українцем, вони будуть чудово спілкуватися, але доти, доки не з’ясують конфесійну приналежність. Якщо ця новоприбула людина натрапила на одновірця – їм по дорозі, якщо ж ні – дружнє ставлення перетвориться на стримане, можливо, навіть вороже. Та основна проблема українців – це, знову ж таки, наше коріння, наш генетичний код. Українці хочуть жити як європейці, але не знають, ким вони є. Завдяки цьому вони вибирають собі керівниками недругів. Канадський політик Міхаіл Ігнатьєв – росіянин, котрий написав книгу про те, що такої країни, як Україна не існує, української мови теж немає. І при цьому, на виборах прем’єр-міністра представники української громади його підтримали. Це ж знову проблема відсутності інформації, поданої в розрізі українських національних інтересів. Вирішення проблем українців за кордоном значною мірою залежить від їхнього вміння зберегти в майбутньому свою мову і культуру, за тієї умови, якщо не буде перервано культурних зв’язків з етнічними громадами в країнах поселення. Як слушно підкреслено у доповіді «Будування майбутнього: канадські українці в ХХІ столітті», щоб успішно здійснювати контакт з етнічною культурою, треба співпрацювати у трьох головних галузях: освіті, культурі та спілкуванні [20]. Стосовно освіти перед канадськими українцями постали завдання закріплення дво-тримовних класів у державній шкільній системі, розбудови рідних шкіл на базі утримання їх громадами, а також створення системи дошкільного виховання. У галузі культури мається на увазі досягти кращої професіоналізації, бо більшість діячів української культури працюють на добровільних, громадських засадах. Що ж до внутрішньоетнічного спілкування, то тут передбачається створення електронної мережі, яка має використати найрозвиненіше устаткування комунікативної техніки для забезпечення регулярної та надійної служби інформації у спільноті . Українці не шукають офіційного національного статусу для своєї мови, але водночас вони бажають державної підтримки у питанні розвитку української культури, включно з мовним навчанням як частиною програми популяризування культурного плюралізму, особливо через те, що Канада є країною багатьох етнокультурних спільнот. Усвідомлюють українці й той факт, що в Канаді існують дві панівні культури, англо-канадська та французька, разом з тубільними мовами у деяких частинах країни, які намагаються вижити за умов могутнього впливу Сполучених Штатів [33].

Канадсько-українську міжурядову економічну комісію (МЕК) було засновано у 1994 році угодою про економічне співробітництво. Перше засідання Комісії було проведене в Києві у 1996 році. Одне із останніх засідань було проведене в Оттаві у жовтні 2001 року. Основні завдання МЕК полягають у розвитку ділових стосунків між Канадою та Україною та у подоланні перешкод для двосторонньої торгівлі та інвестицій. МЕК намагається залучити до співпраці канадську ділову громаду через робочі групи, які працюють в сільському господарстві, будівництві та енергетичному секторі.

Канадська міжнародна агенція розвитку (СІDA) має велику програму технічного співробітництва в Україні, зосереджуючи увагу на структурі управління, розбудові інституційних можливостей, укріпленні громадянського суспільства та зміцненні ядерної безпеки. Канада планує розширити співробітництво в останньому секторі через участь України в Програмі глобального партнерства.

На підтримку „Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО” Канада організовує мовну та миротворчу підготовку військового персоналу, та допомагає у питаннях цивільного планування у надзвичайних ситуаціях в рамках співробітництва між Україною та НАТО. Канада вітає зобов’язання, які взяла Україна щодо виконання політичних та економічних реформ, що наблизять її до цінностей, які поділяють країни-члени НАТО [10].

Двосторонні дипломатичні стосунки підтримуються через Посольство Канади в Києві. Канада має Консульство у Львові. Україна має Посольство в Оттаві, Генеральне консульство в Торонто та декілька почесних консулів.

Канада відіграла значну роль у підтримці принципу чесних та вільних виборів в 2004 році в Україні, часто закликаючи владу виконувати свої міжнародні зобов’язання для того, щоб українці змогли обрати лідера на вільних та чесних виборах. Прем’єр-міністр Канади Пол Мартін призначив сімнадцятого прем’єр-міністра Канади Високоповажного Джона Тернера Головою Канадської місії спостерігачів, яка працювала під час переголосування другого туру виборів Президента України у грудні 2004 року. Окрім 463 спостерігачів, які були частиною Корпусу спостерігачів під керівництвом пана Тернера, багато канадців працювали в якості спостерігачів, надісланих від різних організацій, особливо від Конгресу українців Канади [24].

Генерал-губернатор Канади Адрієн Кларксон відвідала Україну у січні 2005 року для участі в церемонії інавгурації Президента Віктора Ющенка.

У лютому 2005 року Прем’єр-міністр Канади Пол Мартін мав довгу зустріч з Президентом Віктором Ющенком наприкінці самміту НАТО в Брюсселі. Це була перша ґрунтовна зустріч між Прем’єр-міністром Канади та Президентом Україні за останні роки.

7-8 грудня 2006 р. у Міжнародному інституті менеджменту (МІМ-Київ) проходили Торговельні дні Канади в Україні, організовані Посольством Канади в Україні за сприяння МІМ-Київ, Ради конкурентоспроможності України та Українського центру сприяння іноземним інвестиціям (InvestUkraine).

7 грудня на пленарному засіданні обговорювалися загальні перспективи поглиблення економічної співпраці Канади й України, поліпшення інвестиційного клімату, використання зарубіжного досвіду, залучення інвестицій тощо.

Надзвичайний і повноважний Посол Канади в Україні Абайна Данн, відкриваючи пленарне засідання, наголосила, що Україна є країною значних можливостей для бізнесу, зокрема великого, і це є основою для вступу України до СОТ. Також пані Посол, апелюючи до тематики наступних секційних засідань, відзначила, що особливо привабливими для інвестицій у нашій країні можуть бути енергетичний сектор та транзитні системи. Юрій Полунєєв, голова Ради конкурентоспроможності України та президент Міжнародного інституту менеджменту, вітаючи учасників заходу, зазначив, що Міжнародний інститут менеджменту завжди мав тісні зв’язки із Канадою, – адже ще під час створення МІМ-Київ його «батька» Богдана Гаврилишина охоче підтримала українська діаспора в Канаді.

Також пан Полунєєв окреслив нагальні потреби канадського й українського бізнесу в аспекті співпраці у нових умовах, - це новий погляд на конкурентоспроможність, забезпечення якісної бізнес-освіти та формування надійного партнерства [12,320].

Особливо цінним є досвід Канади в аспекті конкурентоспроможності, бо ця країна входить до першої двадцятки найконкурентоспроможніших країн світу, де конкурентоспроможність, соціальна відповідальність та сталий розвиток є пріоритетами уряду й країни в цілому.

Завершуючи виступ, Юрій Полунєєв наголосив на тому, що в Україні ідею конкурентоспроможності намагаються утвердити на такому самому високому рівні РКУ та МІМ-Київ, найстаріша вітчизняна бізнес-школа, яка дає українському бізнесові цілком релевантну освіту.

Двостороння технічна співпраця

Метою Канадської програми технічної співпраці з Україною є поглиблення існуючих особливих політичних та економічних зв'язків між Канадою та Україною шляхом підтримки демократичного розвитку та переходу до ринкової економіки. Канадська програма технічної співпраці з Україною почала діяти з липня 1991 року. Керівництво нею здійснює відділ Центральної і Східної Європи Канадського Агентства Міжнародного Розвитку (раніше Бюро Допомоги Центральній і Східній Європі Міністерства Закордонних Справ та Міжнародної Торгівлі Канади). Ця програма співпраці зміцнює визріваюче особливе партнерство між Канадою і Україною та широко залучає культурні зв'язки української громади в Канаді.

Програма має три головних завдання: підтримувати перехід до ринкової економіки, сприяти демократичному розвитку, активізувати канадські торгівельні та інвестиційні зв'язки з Україною. На сьогодні двостороння програма технічної співпраці виділила близько $122 млн. для введення в дію приблизно 100 проектів.

Канадська програма технічної співпраці з Україною концентрує свою діяльність на проектах, які дають безпосередню можливість досягнути додаткових реформ або збільшують спроможність установ та організацій у використанні можливостей, що вже створені реформами, започаткованими в іншому місці.

При цьому реформи, розвиток яких підтримується проектом Канадської програми технічної співпраці, повинні мати незворотний характер. Канадська програма технічної співпраці з Україною не обмежується окремими секторами.

Головними компонентами Канадської програми технічної співпраці з Україною в 1998 р. визначені:

1. Розвиток приватного сектора. Діяльність в цьому напрямі забезпечує підтримку українському приватному сектору, що формується. Ініціативи сконцентровані на розвитку малого бізнесу, малих та середніх підприємств, навчанні управління економікою, розвитку кредитних спілок.

2. Демократичний розвиток і державне управління. Ініціативи фокусуються на зміцненні демократичних підступів, розвитку професійної суспільної та державної служби, підтримці становлення сучасної юридичної і судової системи.

3. Сприяння торгівлі та інвестиціям. Канадська програма технічної співпраці може на давати безпосередню підтримку деяким типам проектів, спрямованим на активізацію торгівлі та інвестиційних зв'язків Канади з Україною. Програма відродження Східної Європи сприяє розвитку спільних підприємств та інвестиційних можливостей в Україні на основі розподілу витрат.

У галузі енергетики Канада зробила суттєвий внесок як через реалізацію багатосторонніх ініціатив, так і через здійснення своїх власних програм в Україні. Зобов'язання, які взяла на себе Канада в 1994р. в розмірі $24 млн. в зв'язку з закриттям Чорнобильської АЕС, склали приблизно одну восьму зобов'язань, отриманих від усіх країн Великої Сімки. Канадське Агентство Міжнародного Розвитку підтримало широку палітру різноманітних проектів з охорони навколишнього середовища, енергетики та ядерної безпеки [32].

Гуманітарна допомога

За час реалізації Програми Канада виділила 513,6 млн. на гуманітарну допомогу України. Ця сума включає: внесок $6,6 млн. в Канадське Товариство Червоного Хреста для постачання необхідних медикаментів і медичної підтримки найбільш вразливих груп населення в Україні - людей похилого віку, дітей, майбутніх матерів і непрацездатних; $4,5 млн., що було вкладено в Дитячий фонд ООН для підтримки програм загальної імунізації дітей, включаючи забезпечення вакциною від дифтерії; $402 тис., як внесок у програму «Приятелі Дітей» - Канадську неурядову організацію, що забезпечує постачання гуманітарної допомоги сиротам в Україні; та недавній внесок $300 тис. за Програмою інтеграції та розвитку Криму [33].

Комерційні кредити

У 1992 р. Канада була першою країною, що проголосила відкриття кредитної лінії для України через Корпорацію експортного розвитку (EDC). Ця 50-ти мільйонна кредитна лінія для закупівлі канадських товарів і одержання послуг в даний час повністю вичерпана. В жовтні 1994 року було запропоновано її додаткове продовження на 20 млн., використання яких ще не розпочалося.

Багатостороння допомога. Канада бере участь у програмах головних міжнародних фінансових підступів шляхом співфінансування проектів та забезпечення канадської експертизи. Канада також створила Довірчі фонди в Європейському Банку Реконструкції і Розвитку та в Міжнародному Банку Реконструкції та Розвитку (Світовий Банк). Виділено в загальній сумі 515,8 млн. на період 1997/98 року для оплати послуг канадських консультантів, що працюють за проектами банку в Центральній і Східній Європі, включаючи Україну [26].

Регіональні Ініціативи

Програма регіональної технічної співпраці спрямована на ініціативи «люди до людей», енергетику, розвиток приватного сектора, демократичний розвиток і охорону здоров'я. Через регіональні ініціативи вклади в проекти будуються на культурних зв'язках між канадцями та людьми з колишнього Радянського Союзу та Центральної і Східної Європи. Україна взяла участь у 16 регіональних проектах, вартість яких становить приблизно $10,7 мільйонів [24].