ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ…………………………………………………….....5

1.1 Політичне співробітництво………………………………………………5

1.2 Економічне співробітництво…………………………………………….13

1.3 Культурно-гуманітарне співробітництво……………………….............18

РОЗДІЛ 2.СУЧАСНИЙ СТАН ТА РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В КАНАДІ………………………………………………………….……………27

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНА ТА КАНАДА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ…………………………………………………………….……..35

ВИСНОВКИ...…………………………………………………………………44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………….

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність даної теми зумовлена тим, що підґрунтя дружніх взаємин між Україною та Канадою було закладено ще за часів появи перших українських переселенців наприкінці XIX століття. Впродовж останніх двох сторіч „чотири хвилі” імміграції українців, що знайшли нову Батьківщину на канадських просторах, поруч з іншими етнічними групами зробили свій значний внесок в побудову однієї з найуспішніших демократій світу, збагативши культурну палітру країни Кленового листа. Працелюбність, наполегливість та законослухняність дозволили нашим співвітчизникам знайти достойне місце в багатокультурному канадському суспільстві. З тих часів українське прізвище або ім’я не є рідкістю ні в парламенті, ні в офісі комерційної компанії, ні на хокейному майданчику, ні на безкрайніх пшеничних ланах центру та заходу країни. Невипадково, Канада стала першою західною країною, що підтримала споконвічне прагнення українського народу до створення своєї власної держави, визнавши 2 грудня 1991 року незалежність України. Канада завжди розвивала активні відносини з Україною та українцями і підтримувала незалежність України. Останніми роками двосторонні стосунки сповільнили свій темп у відповідності із негативними тенденціями у розвитку української демократії та громадського життя.

Аналізуючи стан наукової роботи з даної теми слід зазначити, що існує значна кількість авторських досліджень, що так або інакше порушують питання, пов'язані з життєдіяльністю української діаспори в Канаді. Ці праці можна поділити на дві великі групи. Перша з них - праці, що аналізують місце і роль діаспор в сучасній структурі міжнародних відносин в цілому і їх роль у формуванні зовнішньополітичного курсу федерального уряду Канади. До другої групи відносяться праці, присвячені історії формування, еволюції, традиціям, культурі і побуту української діаспори в Канаді від початку її формування до сьогодення.  Розглядаючи першу групу праць, слід відзначити, що активне вивчення діаспор в історичній науці як суб'єктів міжнародних відносин починається тільки з середини 70-х рр. ХХ ст. Найбільш продуктивно дослідження цих проблем велося в США і Канаді - багатонаціональних державах, які утворились завдяки надходженню сюди різнорідних емігрантських мас на неосвоєні території Нового Світу. В Канаді державна політика багатокультурності сприяла появі цілої низки праць, які присвячені розгляду історії і сучасного життя етнічних груп країни. Одним з провідних досліджень цього напряму є праця американського дослідника Д. Армстронга. Автор на основі емпіричного вивчення сучасних діаспор визначає їх класифікацію, яка базується на ступені інтегрованості діаспори в нове суспільство, а також зважає на причини еміграції переважної частини представників тієї чи іншої діаспори. Українська історіографія як до, так і після досягнення Україною незалежності, практично не торкалась питань, пов'язаних з вивченням ролі діаспор в цілому і української діаспори безпосередньо в процесі формування зовнішньополітичного курсу країни проживання. Поодинокі дослідження у вітчизняній історіографії аналізують дії етнічних груп в сфері зовнішньої політики, як правило, на прикладах діаспор, які мешкають в північноамериканських державах. Так, основні концепції етносоціального розвитку США і Канади розглядаються В.Б.Євнухом. Друга група праць присвячена історії української еміграції і сучасному стану української діаспори за кордоном. Історіографія цієї проблеми містить дослідження українських, канадських і американських вчених. В Україні комплексна розробка проблем, пов'язаних з історією української еміграції, почалася в середині 80-х - на початку 90-х рр. До цього часу нечисленні роботи українських дослідників - академіка А. М. Шлепакова і професора Л. О. Лещенка стосувались виключно історії першої еміграційної хвилі. Ця хвиля, на відміну від послідуючих (другої і, особливо, третьої), не мала антирадянської та антикомуністичної мотивації виїзду і вивчалася більш ретельно в доперебудовний період.

Мета наукової роботи полягає в тому, щоб на основі джерел та літератури, маючи широке і різнохарактерне коло фактів, здійснити комплексну оцінку найважливіших складових українсько-канадських відносин у різних сферах життя та показати проблеми та перспективи україно – канадських відносин. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

- дослідити українсько-канадське співробітництво на сучасному етапі;

- проаналізувати сучасний стан української еміграції в Канаді;

- охарактеризувати проблеми та перспективи співпраці між двома державами

Обєктом дослідження є українсько-канадські відносини в кінці ХХ- на початку ХХI ст.

Предметом дослідження є проблеми та перспективи співпраці України та Канади.

Хронологічні рамки: кінець ХХ- початок ХХІ століття.

Джерельна база дослідження складає довідкові видання, що характеризують стан української етнічної групи в багатонаціональному канадському суспільстві. В цих працях використаний широкий статистичний матеріал. До інших праць можна віднести наукові монографії, присвячені тому чи іншому аспекту життя української спільноти на конкретному етапі її існування. В них простежується еволюція будь-якої сфери діяльності діаспори, частіше культурної або суспільно-політичної. Серед подібних праць можна назвати роботу М. Боровика, яка розглядає роль україномовних періодичних видань Канади у формуванні української етнічної групи. Окремим важливим джерелом з історії української діаспори в Канаді можна вважати періодичну пресу, до якої відносяться : "Гомін України" - друкований орган Ліги Визволення України, "Український голос" - газета Союзу Українців-Самостійників в Канаді, "Мета" - орган Української національно-державницької думки, "Вісник Світового Конгресу Вільних Українців", "Координатор" - журнал Української Кооперативної Ради Канади, "Відгукніться!" - журнал Світової координаційної виховно-освітньої Ради при Світовому Конгресі Українців, "Нові дні". Англомовні видання діаспори представлені газетою "The Ukrainian Weekly" та журналами "The Ukrainian Quarterly" і "Monitor".

Структура роботи : дипломна робота складається з вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури та додатків.

1.1 Політичне співробітництво

Канада визнала незалежність України 02 грудня 1991 року – першою на той час західною країною та другою країною після Польщі. Під час перебування делегації Верховної Ради України на чолі з тодішнім її Головою Л.Кравчуком з офіційним візитом у Канаді 22 вересня 1991 р. на рівні міністрів закордонних справ було підписано Декларацію про відносини між Україною і Канадою. Г.Удовенко, перебуваючи на посаді представника України в ООН, 2 березня

1992 р. в своїй промові на одному з українсько-канадських форумів з питань зовнішньої політики так оцінив цю подію: «Я складаю подяку канадському урядові, канадцям українського походження за ініціативу запрошення свого часу з офіційним візитом Голови Верховної Ради Л.Кравчука, що було тоді надзвичайно важливо, оскільки ніхто не хотів визнавати нашу державу, її вибір стати незалежною. Ми справді дуже вдячні Канаді за допомогу у «проламуванні паркану недовіри навколо України». 25 грудня 1991р. прем'єр-міністр Канади Б.Малруні у зверненні до Президента України Л.Кравчука повідомив його про бажання Канади встановити дипломатичні відносини з Україною. 27 січня 1992 р. під час візиту міністра закордонних справ Канади Б. Макдугал до Києва було підписано спільну декларацію про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Канадою. У декларації говорилось, що мільйонна діаспора канадців українського походження завжди мріяла про незалежну Україну і глибоко, зацікавлена у розвитку канадсько-українських відносин [5,9-12].

Варто відзначити, що саме Канада однією з перших країн "Великої сімки" розвивала політичний діалог з нашою країною і сприяла нашій державі утверджуватись як рівноправному учасникові міжнародного співтовариства, зокрема переходити на нові засади ринкової економіки. Спираючись на традиції дружніх відносин і взаєморозуміння, що склалися між країнами, та практику взаємних консультацій і співробітництва в міжнародних організаціях, Україна розраховує на подальше поглиблення взаємодії України й Канади у міжнародних структурах, передусім в Організації Об'єднаних Націй.

Серед міжнародних проблем, що становлять спільний інтерес, вирізняються такі:

· проведення миротворчої діяльності та розвиток механізму превентивної дипломатії;

· питання перегляду шкали внесків країн-членів до регулярного бюджету та на операції з підтримання миру;

· проблеми реформування системи ООН, зокрема реформи Ради Безпеки ООН, а також соціальних і економічних структур Організації.

Поза тим Україну цікавлять питання відшкодування їй збитків, яких вона зазнала внаслідок застосування Радою Безпеки економічних санкцій проти Союзної Республіки Югославія (Сербія і Чорногорія); міжнародна допомога в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тощо. З урахуванням ролі та місця Канади в системі міжнародних відносин, її авторитету в міжнародних організаціях, зокрема в ООН, загального прихильного ставлення до України з канадською стороною пророблялися можливі форми підтримки та конкретної практичної допомоги Україні для вирішення зазначених проблем [ 4, 252].

Важливе значення української діаспори в Канаді як вирішального фактора, що визначає специфіку українсько-канадських взаємин, підкреслив міністр закордонних справ Андре Уеллет, що 31 березня 1994 р. підписав угоду про особливе партнерство між Україною і Канадою «...У нас з Україною особливі стосунки, враховуючи насамперед той чинник, що досить велика кількість, значний відсоток українців мешкають у Канаді» .

Українська громада є однією з найбільш потужних і організованих у Канаді. Українці відіграють помітну роль у політичному житті Канади: ще в

1907 р. був обраний 1-й війт українець, у 1913р. - 1-й член законодавчої палати, у 1925 р, - 1-й член федерального парламенту в Оттаві, Українці обиралися мерами Едмонтона та Вінніпега. Близько 100 наших земляків обирались до провінційних законодавчих органів, майже 30 були членами федерального парламенту, 5 - сенаторами, 10 з них призначалися міністрами. Тимчасовим повіреним у справах Канади в Україні був Гайовський, а генерал-губернатором Канади й нині є Раймон (Роман) Гнатишин - обидва урядовці українського походження. Таким чином українці становлять значну політичну силу у владних структурах Канади.

Проголошення державної незалежності України надало відчутний поштовх відродженню національного життя українців у Канаді.

У Декларації про державний суверенітет України записано, що українська держава піклується українцями, які проживають за її межами. Реальний механізм такої турботи мають створити міждержавні угоди. Україна і Канада діють у цьому напрямку, усвідомлюючи взаємну потребу в такому співробітництві. Канаді потенційно невигідна асиміляція українців, канадських громадян, особливо франкомовна. Найвпливовіші громади Канади, франкомовна і англомовна, визначають федеральний устрій Канади. У прихильників єдності держави є невелика перевага над сепаратистськи налаштованими франко-канадцями, тому збереження української громади як етнічно-культурної окремішності, що завжди відзначалася консервативністю поглядів і лояльністю до держави, є одним з чинників збереження непорушним існуючого політичного статус-кво у Канаді.

Економічна криза, труднощі на шляху політичного становлення України як держави; зумовили активізацію її контактів з Канадою, пов'язаних з питаннями конкретної допомоги нашій країні.

7 липня 1992р. відбувся візит міністра промисловості, науки і технологій Канади М. Вілсона, у ході якого було підписано Декларацію про економічне співробітництво між Україною і Канадою. 28 вересня 1992 р. у Нью-Йорку міністри закордонних справ підписали Меморандум про взаємопорозуміння щодо консультацій між урядом Канади і урядом України. Але ці зустрічі не привели до реального пожвавлення співробітництва через невизначеність ситуації в Україні у 1992 - на початку 1994 pp. [7, 296-300].

Велике значення для молодої української держави мав офіційний візит генерал-губернатора Канади Р.-Дж. Ґнатишина до України 28 вересня - 1 жовтня 1992 р. Це був перший візит урядовця такого високого рангу західної держави. Цей крок Канади засвідчив визнання нею України повноцінною державою й був значною підтримкою політичного іміджу Києва в світі.

У Посланні Президентові України з нагоди 2-ї річниці незалежності України генерал-губернатор Р.-Дж.Гнатишин зазначив, що поїздка до країни його предків продемонструвала особливі відносини між Канадою та Україною.

17 грудня 1993 р. виступаючи перед українськими урядовцями і канадськими діловими колами в Монреалі, міністр закордонних справ Канади Андре Уеллет оголосив про намір Канади будувати з Україною відносини особливого партнерства. Канадські діячі наголошували на стратегічному положенні України в новій геополітичній ситуації східноєвропейського регіону.

Збереження Україною частини ядерного арсеналу СРСР викликало хвилю нерозуміння і обурення світової громадськості та політичний і економічний тиск країн Заходу щодо нашої держави, зокрема їй було відмовлено в кредитах на структурну перебудову економіки. Захід вимагав відмови України від ядерної зброї, не сприймаючи її пояснень щодо неоднозначності ситуації з «ядерним» статусом України. Політична спекуляція ядерною зброєю у внутрішньополітичній боротьбі в Україні та зусилля російської дипломатії, спрямовані на створення в очах світової громадськості образу України - ядерного шантажиста, сприяли розгортанню недоброзичливої щодо України пропагандистської кампанії. [9, 3-11].

В. Будкін у статті „Політика та ідеологія в зовнішньо-економічній стратегії нових незалежних держав” пише, що заморожування економічної допомоги Україні з боку країн НАТО було пов'язане із затримкою ратифікації Верховною Радою угод СТАРТ-1 та ДНЯЗ. (Президент Б.Клінтон, за свідченням зарубіжної преси, у квітні 1993р. навіть відмовився прийняти тодішнього Прем'єра України Л.Кучму, який планував вирішувати в Америці насамперед питання економічного співробітництва). Події свідчили про посилення політичної ізоляції України. У цей критичний момент саме Канада простягнула руку допомоги, Міністр закордонних справ України 1 квітня 1994р. так схарактеризував політичну підтримку канадського уряду: «Ми вдячні Канаді за підтримку, яку вона надає нашій державі на міжнародних форумах. Без перебільшення можна сказати, що підтримка Канади у ході засідань Ради міністрів закордонних справ НБСЄ в Римі та Ради Північно-Атлантичного співробітництва в Брюсселі була вирішальною для зриву спроби міжнародної ізоляції України» .

Канада, надавши в критичний момент Україні допомогу, продемонструвала себе вірним другом і союзником нашої держави на міжнародній арені. Канаді незалежна Україна потрібна як стратегічний партнер, який, подолавши кризові явища, безсумнівно, відіграватиме помітну роль в європейських економічних і військово-політичних структурах, а Канада матиме союзника, через якого зможе ширше представляти свої інтереси в Європі.

Для української дипломатії 1994 р. був успішним. Це рік зближення України з Заходом, рік припинення конфронтації у питанні української ядерної зброї. Важливу посередницьку роль у цьому процесі відіграла канадська держава. Офіційне порозуміння, скріплене Тристоронньою угодою, підписаною Росією, Україною та США 14 січня, відкрило Києву шляхи для глибокого політичного, економічного та військового співробітництва з Заходом, що в свою чергу дозволило Україні впевненіше регулювати і свої часом напружені відносини з Москвою.

Тристороння угода остаточно дозволила Канаді позбутися пут, що заважали їй іти по шляху тісного співробітництва з Україною, бо певною мірою Канада мусила діяти у фарватері зовнішньої політики США, які обмежували надання економічної допомоги Україні до вирішення "ядерного» питання[11, 375].

25 березня - 1 квітня 1994р. відбувся офіційний візит А. Уеллета до України, в ході якого були підписані Спільна Декларація про особливе партнерство між Україною і Канадою та низка угод, що мали створити правово-договірну базу для економічної співпраці між нашими країнами. Канада надавала допомогу для вирішення певних соціальних і екологічних проблем, демонтажу ядерної зброї та підтримки ядерної безпеки в Україні.

Оттава також взяла на себе зобов'язання підтримувати Україну в МВФ та організації економічного співробітництва і розвитку й допомогти їй приєднатись до ГАТТ. Андре Уеллет наголосив, що питання підтримки України міжнародною спільнотою мають розглядатися «Великою сімкою» в Неаполі за сприяння Канади.

Україна та Канада виступили за розвиток економічних відносин, які грунтуються на засадах рівності, недискримінації та взаємної вигоди. Це створювало певні передумови для подолання Україною бар'єрів економічного протекціонізму та дискримінаційних правових норм, запроваджених країнами Заходу ще у часи «холодної війни» для можливих країн-конкурентів, й дозволило розпочати складний процес входження в світову ринкову економічну системи.

Канада надала технічну і фінансову допомогу уряду України в програмі запровадження національної грошової одиниці - гривні. Це свідчить про високий ступінь довіри України до Канади, яка взяла на себе цю важливу справу, а це є одним з елементів політики «особливого партнерства».

«Особливе партнерство» у військовій сфері мало проходити на основі програми НАТО «Партнерство заради миру». Відповідно було домовлено і про співпрацю в галузі превентивної дипломатії в рамках діяльності ООН.

Слід зазначити, що Канада, отримавши статус одного з гарантів національної безпеки України як без'ядерної держави, таким чином взяла на себе частину відповідальності за майбутню долю нашої країни [35].

Під час загострення кримської проблеми МЗС Канади 7 червня 1994 р. розповсюдило текст листа міністра закордонних справ Канади Андре Уеллета міністрові закордонних справ України. Від імені уряду Канади висловлювалася підтримка незалежності України, її суверенітету і територіальної цілісності, Уряд Канади, наголошувалося в листі, неодноразово підкреслював свою прихильність до України: «Стабільна і безпечна Україна є суттєвою складовою частиною Європейської стабільності і ключовим фактором світової безпеки». Активна позиція Оттави стосовно кримського питання змусила Росію запевнити її, що ця справа є виключною прерогативою України.

Економічна криза та спад виробництва в Україні зумовили те, що саме економічні проблеми стали головним змістом візиту Президента України Л.Кучми до Канади 23-27 травня 1994р. У ході візиту було підписано Угоду про дружбу і співробітництво та ряд угод, що заклали підвалини в галузі двосторонніх військових зв'язків, Угоду про економічне співробітництво та про сприяння і захист інвестицій. Ці документи заклали політичне підгрунття для довгострокового і конструктивного партнерства на двосторонній і багатосторонній основі.

Становлення і зміцнення України як політично суверенної та економічно сильної держави є одним з істотних факторів збереження миру та стабільності як на європейському континенті, так і світі в цілому. Ці реалії при активному сприянні канадської дипломатії поступово почали усвідомлювати в світі.

На спеціальному пленарному засіданні 49 сесії Генеральної Асамблеї ООН 21 листопада 1994р. Президент України Л.Кучма сказав; «Я не можу не наголосити на тому, що у Вінніпезі вперше в історії розвинуті держави світу разом з провідними міжнародними фінансовими установами зібрались разом для обговорення проблем розвитку окремої країни і можливості подання допомоги не в загальному контексті, а на спеціальному форумі» .

Саме Канада ініціювала конференцію «Партнерство заради економічних перетворень в Україні» за участю представників країн «Великої сімки» та міжнародних фінансових установ у жовтні 1994 р. у Вінніпезі. Саме Канада, яка головувала на саміті країн «Великої сімки» в Галіфаксі (червень 1995 р,) підтримала ініціативи щодо надання допомоги Україні на підтримку економічних реформ. За сприяння Канади результативно завершилися переговори між урядом України та урядами країн «великої сімки» й Комісію Європейського Союзу щодо виведення з експлуатації Чорнобильскої АЕС й було укладено відповідний Меморандум про взаєморозуміння.

Це було реальною, практичною допомогою з боку Канади Україні, відповіддю на заклик Президента України з високої трибуни Генеральної Асамблеї ООН 21 листопада 1994 p. в якому наголошувалося на необхідності модернізацій всього енергетичного комплексу України, здійснити яку без широкої міжнародної підтримки самій Україні «не під силу» [32].

4-8 липня 1995 р. у столиці Канади Оттаві проходила четверта сесія Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Канадська сторона підтримала українську парламентську делегацію щодо її позиції у питанні створення ефективної всеохоплюючої системи загальноєвропейської безпеки. Вона активно сприяла прагненню України налагодити систему регіональної безпеки з огляду на деструктивну політику Росії в Східній Європі і поглиблення зв'язків НАТО і України.

23-25 жовтня 1996 р. відбувся офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Канади Л.Лойда Ексворсі, який запропонував ряд програм фінансової допомоги, спрямованих на підвищення рівня ядерної безпеки і забезпечення знедолених дітей. Тоді було прийнято рішення про відкриття Почесного консульства Канади у Львові. Щодо військово-політичного співробітництва пан Лойд Ексворсі підкреслив: «Ми приділяємо особливу увагу стосункам Канади і України в питаннях безпеки і надаємо великого значення взаємовідносинам України і НАТО. Канада й надалі працюватиме в цьому напрямку».

Становлення незалежної України відбувається украй важко. Буксування процесу реформ перешкоджає нашій державі повноцінно розвиватися й увійти у світовий економічний простір. Але безсумнівною є першорядна роль Канади у підтримці України, адже сама Канада активно сприяла тому, щоб економічно слабка Україна не була відсунута на периферію світових суспільно-політичних та економічних процесів [28].