МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра психології та педагогіки

Курсова робота

з педагогіки на тему:

«Умови успішного сімейного виховання»

Студентки 302 групи

денної форми навчання

факультету германської філології

напряму підготовки 6.020303 Філологія*

(мова і література (англійська))

Майстренко Анастасії Олегівни

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

доцент Кудіна В. В.

Національна шкала _________

Кількість балів _________

Оцінка ЄКТС _________

Члени комісії : (Підпис) (Прізвище та ініціали)

(Підпис) (Прізвище та ініціали)

(Підпис) (Прізвище та ініціали)

м. Київ — 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….....................3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ УСПІШНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ……………………………………………………………………...6

1. Традиційна сімейна педагогіка……………………………………………………..6

2. Мета, зміст, основні завдання, методи сімейного виховання…………………….9

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ УСПІШНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ……………………………...14

2.1 Дослідження основних проблем сімейного виховання………………………………………………………………………….14

2.2 Виведення практичних правил виправлення основних проблем сімейного виховання………………………………………………………………….……....20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………....23

РЕЗЮМЕ (українською та виучуваною іноземною мовами)…………………………….….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………28

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………………30

ВСТУП

Сім’я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ, сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Актуальність дослідження. Державною національною програмою «Освіта (Україна ХХІ століття)» одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визнано родинне виховання. Саме в сім’ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Так, у ст. 59 Закону України «Про освіту» зазначається:

1) «Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості»;

2) «Батьки і особи, які їх заміняють, зобов’язані: постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу…» [6].

Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї права і обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в такиїх сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила.

На визначальне значення сімейного виховання звертали увагу і видатні корифеї педагогічної науки. Так, родинне виховання, на думку М.Стельмаховича, завжди досягає свого повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне виховання [18]. Родинне виховання повинно духовно збагачувати дитину, формувати її як особистість, впливати на її розвиток, пробуджувати добрі почуття, сприяти виробленню морально-етичних норм співжиття у суспільстві, формувати майбутнього громадянина незалежної держави України. Проблемою виховання дітей у сім'ї і впливом батьківського авторитету займався видатний педагог А. Макаренко [13]. Cеред освітніх діячів другої половини XVIII - початку XIX ст. одним із тих, хто відстоював питання співпраці сім'ї та школи у вихованні дітей, був Й. Песталоцці- представник соціальної педагогіки і водночас палкий прихильник сімейного виховання. Він трактував сім'ю як перший елементарний осередок соціального виховання, наголошуючи, однак, що школи не можуть охопити виховання людини в цілому, замінити собою повністю сім'ю, вони можуть служити лише доповненням до сімейного виховання [15]. Г. Ващенко досліджував взяємозв'язок виховання сімейного та релігійного. На його думку, основним засобом виховання є приклад дорослих і оточення, в якому живе дитина мусить бути у всьому християнським [5]. Серед українських педагогів XX ст. найбільш глибоке і повне обгрунтування питання виховної ролі сім'ї знаходимо у працях В.Сухомлинського [23]. Він під­тримував тісні стосунки з сім'ями своїх вихованців та заохочував до цього весь педагогічний колектив.Взагалі для педагогічної спадщини Василя Олександровича, як і для його праці, характерним є паралельний розгляд виховного впливу школи та батька-матері. Які б питання він не піднімав, завжди наголошує, що "ні школа без сім'ї, ні сім'я без школи не можуть справитися з найтоншими, найскладнішими завданнями становлення людини".

Проблема сім’ї та особливостей впливу сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальним для сьогодення, що і зумовило вибір теми роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес сімейного виховання.

Предмет дослідження: методи успішного сімейного виховання.

Мета дослідження полягає у висвітленні умов успішного сімейного виховання і розгляд його недоліків.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• проаналізувати теоретико-методологічні засади сімейної педагогіки;

• з’ясувати сутність, цілі, методи та форми сімейного виховання;

• вивчити передовий досвід дослідників сімейного виховання;

• дослідити основні помилки сімейного виховання;

Використати дане дослідження можна у практичній роботі педагога/вихователя в умовах школи/сім’ї.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження:

• Аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої проблеми у сферах педагогіки, психології, соціології.

• Систематизація, порівняння, узагальнення результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ УСПІШНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ.

1.1. Традиційна сімейна педагогіка

З глибини віків до нас доходять мудрість минулих епох і скарби народного виховання. Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх – давен українці розглядали сім’ю і рід як святиню, а виховання дітей – як святий обов'язок батьків: завдяки вихованню в родині народ продовжував себе в своїх дітях, генерував свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно – побутову культуру.

В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід та пов’язані з ними життєві успіхи (героїка роду, перекази історій тощо). Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків. Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість. Однією з найбільших доброчинностей була любов і повага до батьків. У багатьох родинах був звичай "віддавати чолом", тобто цілувати руку батькам і родичам. Змалечку привчали дітей молитися за батьків і за всю свою сім'ю. Виявом шанобливого ставлення до старших за віком було звертання на "Ви". Вітаючись, діти мали вклонятися. У народній педагогіці такий послух і шана базувались на переконанні, що в суспільстві найбільшу повагу треба виявляти до того, хто має більший життєвий досвід.

Вихованням дітей у сім’ї опікувалася в основному мати. Вона стояла на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість тощо. У народі казали: "Тільки в світі правди, що рідная мати", "В дитини пальчик заболить, а в матері - серце", "Що мати навчить, то й батько не перевчить». І. Бартошевський писав: «Мати відіграє загалом важливішу роль при вихованні дитини, ніж батько, оскільки батько найчастіше занятий, змушений працювати на утримання цілої родини, а інколи не вистачає йому потрібних властивостей або охоти. Мати є для дитини найкращою учителькою моральності, прищеплення любові до Бога та ближнього», «прикмети добрі (напри­клад, лагідність і доброта серця, працьовитість, ощадність, справед­ливість, побожність, скромність, вірність і т.д.) як і злі (гнівливість, марнотратство, легкодушність і т.д.) швидше від матері, ніж від батька переходять на дітей. Навіть талант до науки, музики тощо більше унаслідують по матері ніж по батьку». Наслідки відсутності матері дуже красномовно вказано у цих рядках: "Діти, виховані без тепла, материнської любові бувають звичайно похмурі, самозакохані, злі, скриті і піддатливі до скоєння гріха; їх душа подібна на тінистий закуток, до якого не доходить промінь сонця і в якому водяться жаби, змії, оводи та інші гидкі створіння" [19, с. 56].

Дотримуючись норм народної педагогіки, батьки самі розвивали в собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те, що хотіли бачити в своїх дітях. В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків та дітей. Дівчаток залучали до праці по господарству, а хлопців – до ролі годувальника, захисника сім’ї. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування.

Українці завжди намагалися прикрасити свій побут, одухотворити працю, облагородити стосунки між членами родини. Дітей вчили привітності, ввічливості, вихованості у спілкуванні з людьми. Розвитку естетичних почуттів і смаків сприяла поетичність і мелодійність пісень, краса танців, обрядів, традицій, звичаїв. Виростаючи в цій атмосфері, діти розвивали творчі сили: вони вчилися співати, танцювати, приказувати, поводитися серед людей, виготовляти предмети ужиткового мистецтва. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні і етичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю.

Це свідчить про те, що за багатовікову історію наш народ створив високий рівень статусу родини з її непорушним авторитетом, любов'ю до дітей і відданістю обов'язку їх виховання.