Ортопедичні методи в комплексному лікуванні хворих із вродженими і набутими дефектами піднебіння

Дефекти твердого і м'якого піднебіння можуть бути вродженими та набутими. За даними М.Д.Дубова, вроджені аномалії верхньої щелепи складають 12-30% від усіх вад розвитку та 77% — від усіх розщелин обличчя. Так, за статистичними даними авторів різних країн, з незрощеним піднебінням народжується 1 дитина на 600-1000 новонароджених. Спостерігається тенденція до зростання даного виду патології.

Вроджені дефекти належать до вад розвитку щелепно-лицевої ділянки.

Набуті дефекти виникають унаслідок травм (вогнепальної, механічної) та після видалення пухлин.

Вроджені незрощення піднебіння мають різну локалізацію, бувають різної форми та розмірів. Спостерігаються ізольовані незрощення твердого піднебіння, незрощення твердого піднебіння у поєднанні з незрощенням м'якого піднебіння та губи. Незрощення бувають однобічні та двобічні. На тканинах піднебіння у разі вроджених незрощень спайок немає. Дефекти, набуті в результаті сифілітичного ураження, найчастіше локалізуються на твердому піднебінні і значно рідше — на м'якому.

Дефекти піднебіння, що виникли внаслідок вогнепальної травми, не ма­ють типової локалізації та форми, а тканини піднебіння покриті рубцями.

Дефекти піднебіння спричиняють зміни функції внаслідок з'єднання ротової порожнини з носовою порожниною. За такої умови порушується вживання їжі, рідка страва потрапляє у носову порожнину, зумовлюючи хронічне запалення слизової оболонки. Зміна мови проявляється у вигляді відкритої гугнявості.

Протезування дефектів піднебіння проводиться лише за наявності проти­показань до пластики або в разі відмови хворого від операції. Мета протезування полягає у розмежуванні ротової і носової порожнини та відновленні утрачених функцій. Вроджені незрощення губи у дітей ушивають у перші місяці життя. Незрощення твердого і м'якого піднебіння оперують у 6-7-річному віці. До цього часу дитина користується обтуратором, що "плаває".

Протезування у разі дефектів піднебіння у кожного хворого має свої особ­ливості, пов'язані з наявністю зубів на верхній щелепі, локалізацією та величи­ною дефекту, станом його краю.

Ортопедичне лікування вроджених дефектів піднебіння

Вроджені незрощення верхньої губи та піднебіння зумовлюють серйозні перешкоди у перші дні після народження немовляти. За наявності сполучення між носовою та ротовою порожнинами не утворюється вакуум у ротовій порожнині, що різко погіршує процес смоктання, а постійне потрапляння їжі в носову порожнину та велика небезпека аспірації їжі виправдовує бажання лікарів стоматологів-ортопедів створити різні пристосування для успішного годування немовляти у перші дні життя.

Перший вид обтуратора, виготовлений з плоского шматка м'якої гуми, фіксують на груді матері за допомогою шнурків, які обв'язують навколо тулуба, а гумовий клапан під час смоктання перекриває дефект, роз'єднуючи таким чином носову і ротову порожнини. Другий вид обтуратора виготовлений із пальця хірургічної рукавички і виконує роль балона, який з'єднаний за допомогою пластиру з гумовим катетером.

Перед годуванням балон уводять у незрощене піднебіння, а через катетер його трохи надувають і перекривають затискачем, після чого розпочинають годування дитини.

Згадані способи роз'єднання ротової і носової порожнин є тимчасовими і їх використовують тільки під час годування дитини, а весь інший час дефект залишається незакритим. Найраціональнішими та найефективнішими визнані обтуратори, що "плавають", які виготовляються у перші дні життя дитини.

Найбільшого поширення набула методика виготовлення обтуратора, що "плаває", за З.І.Часовською.

Із країв незрощення знімають відбиток, використовуючи термопластичні або силіконові маси. Для отримання відбитка застосовують S- подібний зігнутий шпатель шириною 18-20 мм та довжиною 12-15 см.

Відбиткову масу у вигляді валика приклеюють до випуклої поверхні шпателя, який уводять у ротову порожнину, просуваючи його до задньої стінки глотки над валиком Пассавана до появи блювотного рефлексу. Шпатель з відбитковою масою притискають до піднебіння для отримання відбитка слизової оболонки, яка покриває піднебінні відростки і краї незрощення з боку ротової порожнини. Потім шпатель помалу відтягують на себе, щоб отримати відбиток передньо-бічних країв носової поверхні піднебінних відростків. Відбиток виводять шляхом руху його назад, донизу, а потім уперед. Якщо використовують як відбиткову масу альгінатні матеріали, шпатель повинен бути перфорований. З отриманого відбитка зрізують надлишки відбиткової маси і гіпсують його в кювету. Після кристалізації гіпсу відбиткову масу розм'якшують і видаляють із кювети.

Тонкою пластинкою воску закривають отримане заглиблення і відливають протилежну частину кювети. Після кристалізації гіпсу пластмасу формують і полімеризують. Обтуратор обробляють і проводять припасування у ротовій порожнині. Носоглоткова частина обтуратора повинна бути трошки вища, ніж носова поверхня країв незрощення м'якого піднебіння, щоб можна було здійснювати рухи піднебінних м'язів. Глотковий край розміщується безпосередньо над валиком Пассавана. Краї обтуратора, які контактують під час функції з рухомими тканинами, роблять потовщеними, середню частину і піднебінні крила виготовляють із самотвердіючої пластмаси. У перші дні звикання до обтуратора його фіксують за допомогою нитки до шкіри щоки. У подальшому він добре фіксується у незрощеному піднебінні.