Контрактура щелеп

Контрактура щелеп характеризується обмеженням або неможливістю відкривання рота внаслідок патологічних змін м'яких тканин, функціонально пов'язаних зі скронево-нижньощелепним суглобом.

Найчастішими причинами є рефлекторне тонічне скорочення жувальних м'язів за умови різних патологічних станів (правець, запальні процеси даної ділянки, анкілоз скронево-нижньощелепного суглоба, рубцеві зміни при щелепних тканин, слизової оболонки, м'язів, підшкірної жирової клітковини).

До основних чинників, які зумовлюють нижньощелепні контрактури, необхідно віднести неправильну первинну обробку ран та довгу міжщелепну фіксацію уламків щелеп без своєчасної лікувальної гімнастики. Головними патогенетичними ланками є рефлекторно-м'язові механізми, утворення рубцевої тканини та її негативна дія на функцію нижньої щелепи.

Клінічно розрізняють нестійкі і стійкі контрактури щелеп:

• стійкі, в основі яких лежать патологічні зміни,

• нестійкі, де мають місце елементи функціонального і рефлекторного порядку.

За ступенем відкривання рота контрактури поділяють на:

• легкого ступеня (2-3 см),

• середнього (1-2 см),

• важкого (до 1 см) ступеня.

За локалізацією контрактури поділяють на:

• внутрішньо суглобові (частіше зустрічаються при вогнепальних пораненнях),

• поза суглобові контрактури.

Б. Н. Бинін ділить поза суглобові контрактури на:

• рубцеві,

• рефлекторні.

Рубцеві контрактури залежно від того, які тканини ушкоджені — шкіра, слизова оболонка або м'яз, називаються дерматогенними, міогенними або зміша­ними. Рубцеві виникають як результат рубцювання і створюють механічну перешкоду в м'яких тканинах.

Рубцеві поза суглобові контрактури діляться на:

1) скронево - вінцеві (вимагають хірургічного втручання);

2. вилице - вінцеві;

3. вилице-щелепні (усувають функціональними методами і лікувальною фізкультурою);

4. міжщелепні.

Рефлекторні контрактури розвиваються, як результат роздратування рецепторного апарату м'яза.

Рефлекторно-м'язові контрактури виникають у разі переломів щелеп у місцях прикріплення м'язів, які піднімають нижню щелепу. До контрактури щелеп призводить подразнення рецепторного апарату м'язів продуктами розпаду ушкоджених м'язів та гострими краями уламків щелеп.

Поділ контрактур на рефлекторно-м'язові та рубцеві не є обов'язковим, але в окремих випадках ці процеси один одного не виключають.

Запобігання виникненню контрактур повинно включати: запобігання роз­витку грубих рубців шляхом правильної та своєчасної обробки ран, своєчасної іммобілізації уламків, своєчасної міжщелепної фіксації уламків у разі переломів у місцях прикріплення м'язів, щоб не виникла м'язова гіпертонія, застосування у ранній період лікувальної гімнастики.

Лікування у разі контрактур може бути консервативним, хірургічним або комбінованим.

До консервативних методів лікування належать:

• медикаментоз­не,

• фізіотерапевтичне,

• лікувальна гімнастика та механотерапія.

Механотерапія контрактур ставить за мету примусове, за допомогою механічних пристосувань та спеціальних апаратів, відкривання рота. Цей спосіб отримав назву пасивної механотерапії.

У разі активної механотерапії зворотний рух нижньої щелепи здійснюється з подоланням протидії пружини механотерапевтичного апарату. Засобами механотерапії можуть бути дерев'яні та гумові клини, конуси, які розміщують між зубами на 2-3 години або до перших ознак появи болю.

Засоби механічного розкриття рота:

Пробки, дерев'яні і гумові клини, конуси з гвинтовою нарізкою вставляються в рот між зубними рядами на 2-3 години.

Досконалішими способами механотерапії є апаратурні. Незважаючи на велику кількість апаратів, усі вони побудовані за єдиними принципами: скла­даються із жорстко з'єднаних між собою внутрішньо ротових частин, які опи­раються на зубні ряди, та поза ротової частини, обладнаної силовими елементами (гумова тяга, пружина). Величина сили в таких апаратах звичайно може дозуватися. У стандартних апаратах внутрішньо ротова частина являє собою металеві відбиткові ложки, а в індивідуальних — виготовлену зубоясеневу шину. Тривалість механотерапевтичних процедур визначається індивідуально. Бажано механотерапію проводити в комплексі з фізіотерапевтичними методами лікування та лікувальною гімнастикою.

Апарат Оксмана І.М. складається з двох стандартних ложок для беззубих верхньої і нижньої щелеп. З вестибулярного боку до них припаюють стрижні. При виході з порожнини рота стрижні з верхньої щелепи згинають донизу, а з нижньої - догори. За допомогою гумової тяги, яку можна дозувати, досягають потрібного результату

Апарат О.О.Лімберга отримав назву «ложки Лімберга, що коливаються». Цей апарат виготовляють із стандартних металевих ложок на верхню і нижню щелепи. За допомогою шарнірів до ложок з вестибулярного боку укріплюють дуги, до яких точно по серединній лінії припаюють поза ротові стрижні, на вільних кінцях яких є гачки для кріплення гумових кілець. Стрижні між собою сполучені за допомогою рухомої втулки. Переміщенням втулки і гумовою тягою ми можемо дозувати силу дії на нижню щелепу. Апарат індивідуалізується також, як і апарат Оксмана «стенсом».

Апарат К.С.Ядрової складається з 2 тонких дощечок, між ними валикоподібний шарнір, укріплений цвяшками, на кінець вдягнено кругле гумове кільце. При дуже малому відкриванні рота застосовується різновидність цього ж апарату з прямими кінцями.

Стандартний апарат для механотерапії В.Р. Вайнштейна. Його робота зумовлена скороченням гуми. Звичайна білизняна прищіпка, але тримати її довго на одному місці не можна, оскільки може виникнути періодонтит.

Форсувати механотерапію не можна, застережливим моментом є біль, при великих навантаженнях може бути розрив тканини. Механотерапію слід проводити після фізіотерапевтичних процедур (солюкс, УВЧ, теплові ротові ванни, парафінотерапія, іонофорез, електропарові ванни і ін).