Хибні суглоби

Хибний (або несправжній) суглоб утворюється за відсутності консолідації відламків у місці перелому протягом подвійного або потрійного терміну, необхідного в середньому для зрощення його.

Переломи нижньої щелепи, які не зрослися, виділяють в окрему групу так званих несправжніх суглобів, або псевдоартрозів.

Причини утворення несправжнього суглоба можуть бути як загального, так і місцевого характеру. До загальних причин необхідно віднести захворювання, які знижують реактивність організму і порушують репаративні процеси в кістці (туберкульоз, авітаміноз, дистрофія, судинні захворювання, порушення обміну речовин, хвороби залоз внутрішньої секреції).

Причинами місцевого характеру є:

• несвоєчасне вправлення уламків, їх недостатня іммобілізація або, на­впаки, раннє зняття шини;

• значні розриви м'яких тканин та проникнення їх між уламки кісток;

• переломи щелеп з дефектом кісткової тканини понад 2 см;

• відшарування окістя щелепи на значній площі;

• довготривалі травматичні остеомієліти щелепи.

Клінічна картина у разі несправжнього суглоба нижньої щелепи визна­чається ступенем рухомості уламків, напрямком їх зміщення, положенням уламків відносно один одного та верхньої щелепи, кількістю зубів на фрагментах, станом тканин пародонта, величиною кісткового дефекту, локалізацією несправжнього суглоба, наявністю рубців слизової оболонки та їх чутливістю.

Рухомість уламків визначають пальпацією. Інколи зміщення уламків спо­стерігається під час рухів нижньої щелепи. Для встановдення діагнозу необхідне, крім клінічного, ще й рентгенологічне дослідження.

Залежно від локалізації ушкодження, кількості зубів на уламках та величини кісткового дефекту І.М.Оксман виділяє чотири групи несправжніх суглобів:

1. На фрагментах є по 3-4 зуби:

а) з дефектом щелепи до 2 см;

б) з дефектом щелепи більше ніж 2 см.

2. На фрагментах є 1-2 зуби.

3. Дефекти нижньої щелепи з беззубими фрагментами:

а) з одним беззубим фрагментом;

б) з двома беззубими фрагментами.

4. Двобічний дефект нижньої щелепи:

а) за наявності зубів на середньому фрагменті, але за відсутності їх на бічних уламках;

б) за наявності зубів на бічних уламках і за відсутності їх на середньому.

За класифікацією В.Ю.Курляндського виділяють три групи несправжніх суглобів:

1. переломи, що не зрослися у межах зубного ряду, за наявності зубів на уламках;

2. переломи, що не зрослися, у межах зубного ряду за наявності беззубих уламків;

3. переломи, що не зрослися, поза межами зубного ряду.

Утворення несправжнього суглоба нижньої щелепи зумовлює зміни у фун­кціонуванні зубо-щелепного апарату. Порушуються функції ротової порожнини, насамперед мова йде про відкушування та жування їжі, ковтання, мову. Змінюється зовнішній вигляд хворого. Страждає функція жувальних м'язів та скронево-нижньощелепного суглоба. Порушується координована робота правої та лівої груп жувальних м'язів і суглобів.

Лікування у разі переломів, що не зрослися, має бути хірургічне — кісткова пластика з наступним протезуванням зубного ряду. Ортопедичне лікування без відновлення цілісності кістки здійснюється тільки за відсутності показань до операції, за наявності важких соматичних захворювань, у разі виснаження організму та відмови хворого від хірургічного втручання.

Ортопедичні методи лікування застосовують і в інших випадках, коли хірургічний метод відкладається на невизначений період.

Ортопедичне лікування таких хворих полягає у тому, щоб частини протеза, які розміщуються на уламках щелепи, з'єднувалися рухомо, не перешкоджаючи зміщенню уламків щелеп. Відновлення цілісності зубного ряду звичайними зубними протезами призведе до функціонального перевантаження опорних зубів. Знімний пластинковий протез без шарніра можна застосувати тільки за умови зміщення уламків до середньої лінії без вертикальних рухів.

Вибір ортопедичних конструкцій зубних протезів визначається клінічною картиною. Наявність на уламках достатньої кількості зубів зі здоровими тканинами пародонта, незначною рухомістю уламків, їх правильне розміщення дозволяє застосувати шарнірні мостоподібні протези. Конструкція знімного протеза у такому разі буде ефективною тоді, коли її зробити рухомою, використавши шарніри.

Для з'єднання частин протезів у разі несправжнього суглоба застосовують різноманітні шарніри (І.М.Оксмана, Є.І.Гаврилова, З.В.Коппа, В.Р.Вайнштейна, В.Ю.Курляндського).

Технологія виготовлення знімних зубних протезів із шарнірними з'єднаннями має свої особливості. Після виготовлення пластинкового протеза звичайним способом його розпилюють на дві частини у місці розміщення несправ­жнього суглоба. Під штучними зубами з язикового боку створюють ложе для шарніра.

Дротяний шарнір Є.І.Гаврилова фіксується самотверднучою пластмасою. Шарнір Гаврилова вигинається з дроту. Він являє собою дві петлі, з'єднані між собою, що розміщуються одна — у вертикальній, а друга — у горизонтальній площинах. Змінюючи розміри петель, можна регулювати ампліту­ду переміщення частин протеза у потрібному напрямку.

Для шарніра І.М.Оксмана, відступивши на 1-2 мм від лінії розпилу, з язикового боку обох частин протеза висвердлюють заглиблення діаметром 7 мм. У заглиблення укладають гільзи, заповнені амальгамою, і вставляють шарнір. Протез фіксують на щелепі на 20-30 хв; в цей час хворий користується ним, формуючи шарнірний суглоб.

У протезі В.Р.Вайнштейна гільзи із внутрішнім діаметром до 2 мм та довжиною 1 см встановлюють в обидві частини з боку розтину, а між ними розміщують з'єднувальну пружину, яка забезпечує можливість рухів уламків у різних напрямках.

При лікуванні хибних суглобів В.Ю.Курляндській пропонує використовувати шароамортизаційний пристрій, який розташований в області дефекту щелепи та дозволяє розвантажити опорні зуби. Він має шароамортизаційний кламер, який має 2 голівки, вхідні западини на коронці зуба (одна на язичній стороні, інша - на щічній). Він дає можливість утримувати протез при будь-яких його зсувах, зумовлених різними шляхами руху відламків, не залучаючи до руху зуб

З.В.Копп запропонував три типи шарнірів.

• Шарнір першого типу являє собою стальну пластинку з двома отворами, через які введені осі. Шарнір забезпечує вертикальні рухи частин протеза.

• Шарнір другого типу складається із стальної пластинки, обидва отвори якої з'єднані прорізом. Це забезпечує вертикальні та горизонтальні рухи.

• Шарнір третього типу складається з ромбоподібної голівки, припаяної до коронки; голівку вводять у трубку, яка закріплена у протезі.

Слід зазначити, що шарнірні, або рухомі, протези можна використовувати за умови вертикального зміщення уламків.

У разі зміщення уламків у горизонтальній площині, зближення або віддалення уламків один від одного та за наявності дефекту в підборідній ділянці можна рекомендувати нешарнірний протез І.М.Оксмана.

Виготовляється він у два етапи:

1. Зняття відбитків із кожного уламку. За отриманими моделями виготовляють тільки частини базису із кламерами та похилими площинами і прово­дять припасування у ротовій порожнині.

1. Повторно знімають відбиток з бічними частинами базису за умови зімкнутих зубів і приєднують до бічних частин базису середню частину протеза. Бічні частини базису з похилими площинами розміщують за умови змикання щелеп у положенні їх центрального співвідношення. Відбиток знімають гіпсом за умови інтактних щелеп. Рідкий гіпс уводять у присінок ротової порожнини без відбиткової ложки, заповнюючи ним простір, який утворився унаслідок дефекту щелепи, потім покривають гіпсом передні ділянки шин та ріжучі краї передніх зубів верхньої щелепи. Отримані моделі закріплюють в оклюдаторі і додають до бічних частин базису передню частину протеза. З готового протеза знімають похилі площини, оскільки вони вже більше не потрібні.

Виготовлений протез за способом І.М.Оксмана заміщує дефект і разом з тим служить розпіркою між щелепними уламками, одночасно перешкоджаючи їх зближенню.