Ортопедичне лікування переломів нижньої щелепи

Переломи нижньої щелепи на відміну від переломів верхньої мають типову локалізацію.

Вогнепальні поранення та переломи мають різне розміщення і локалізацію. Переломи нижньої щелепи звичайно бувають зі зміщенням уламків, що пояснюється тягою прикріплених тут жувальних м'язів.

Вибір методу ортопедичного лікування переломів нижньої щелепи залежить від локалізації перелому, характеру зміщення уламків, наявності на щелепах зубів, стану тканин пародонта та віку хворого.

Так, у разі переломів з незначним зміщенням уламків та локалізацією у межах зубного ряду за наявності достатньої кількості зубів застосовують однощелепні дротяні шини. Переломи за межами зубного ряду зі значним зміщенням уламків вимагають застосування шин із зачепними петлями для міжщелепного витяжіння. Уперше алюмінієву дротяну шину запропонував С.С. Тігерштедт у 1916 р. Таку шину вигинають з алюмінієвого дроту діаметром 1,8 мм. Шину вигинають поза ротовою порожниною. Примірка та фіксація гнутої дротяної шини проводиться під провідниковою анестезією.

Гнуті дротяні шини вимагають великих затрат часу для їх виготовлення. У 1967 р. B.C. Васильєв розробив та запропонував стандартну назубну шину із нержавіючої сталі з зачепними петлями.

Лікування у разі переломів нижньої щелепи з беззубою комірковою частиною, з відсутністю великої кількості зубів здійснюється за допомогою шини Ванкевича.

Ортопедичне лікування у разі застарілих переломів зі стійко зиіщенними уламками та дефектами кісткової тканини

Крім переломів, що неправильно зрослися, можуть спостерігатися ще й переломи з дефектом кісткової тканини. Дефекти кісткової тканини бувають невеликі, що не перевищують 1 см, і великі, понад 1 см. У першому випадку можна виготовляти мостоподібні протези за умови збереження на кожному із уламків двох і більше нерухомих зубів. За наявності значних дефектів використання мостоподібних протезів протипоказано через такі критерії. Опори мостоподібних протезів дуже швидко розхитуються, їх доводиться видаляти. Мікрорухомість призводить до розцементування коронок. Протез може поламатися. Уразі значних дефектів показано знімне протезування. І.М.Оксман запропонував свою конструкцію знімного протеза з одно- та двосуглобовими з'єднаннями.

У разі першого варіанту два готові знімні протези (для кожного із уламків) уводять у ротову порожнину і фіксують за допомогою звичайних гнутих дротяних кламерів. З обох протезів знімають відбитки і відливають модель. Потім у більшу частину протеза уварюють стержень, який закінчується кулькою, у другий уварюють коробочку, яка відкрита догори і в якій на пазах фіксують жувальну поверхню. Після завершального введення протезів у ротову порожнину коробочку заповнюють мідною амальгамою і вводять до неї шароподібне з'єднання на жувальну поверхню. Хворого просять протягом 15 хв здійснювати жувальні рухи. За цей час порожнина в амальгамі формується у відповідності з рухами нижньої щелепи, після чого амальгама твердне, і протез є готовим.

У разі другого варіанту, який запропонований І.М.Оксманом, виготовляють металеву конструкцію у вигляді стержня довжиною 3-4 мм з кульками діаметром 4-5 мм на обох кінцях та знімний протезіз кламерами. Потім розрізають протез на дві частини у ділянці, відповідній дефекту кісткової тканини. По краях протезів, відступаючи по 1-2 мм, випилюють заглиблення величиною 6-7 мм та діаметром 7 мм. Ці заглиблення заповнюють мідною амальгамою, вкладають у них кульки і витримують до затвердіння амальгами. Хворому пропонують здійснювати жувальні рухи, в результаті чого амальгама у заглибленнях формується у відповідності з цими рухами. Другий варіант шарнірного знімного протеза Оксмана використовується за наявності значних дефектів кісткової тканини та в разі значної рухомості уламків. На практиці знайшов застосування шарнірний знімний протез, запропонований Б.Р.Вайнштейном. У якості шарніра протеза Оксмана використовують пружину, введену в гільзи, які вварені у базис протезів для кожного уламка.