Переломи верхньої щелепи

Переломи верхньої щелепи небезпечні для життя хворого. Це зумовлено тим, що верхня щелепа з'єднана з багатьма кістками лицевого скелета. Нерідко травма поєднується з ушкодженням магістральних судин, нервів, головного мозку. Переломи верхньої щелепи відбуваються у типових місцях. Згідно з класифікацією La For (1900) вони поділяються на три типи. Переломи верхньої щелепи можуть бути однобічними та двобічними. Крім того, спостерігаються вдавлені переломи, а деколи і повний її відрив верхньої щелепи.

Основним клінічним симптомом перелому верхньої щелепи зі зміщенням уламків є порушення змикання зубів у вигляді відкритого прикусу.

Дротяні шини, виготовлені безпосередньо в ротовій порожнині, переважно застосовують як тимчасові транспортні. До класичних конструкцій шин з лігатурного дроту належить 8-подібна шина Гіппократа для зв'язування зубів.

До групи шин з лігатурного дроту входять різні конструкції для міжщелепного зв'язування зубів.

Іммобілізацію уламків верхньої щелепи проводять за допомогою стандартних пристосувань. Така шина для лікування переломів переднього відділу верхньої щелепи за-пропонована Я.М.Збаржем.

Суть виготовлення її зводиться до наступного. Беруть алюмінієвий дріт довжиною 75-80 мм. Кінці довжиною 15 мм згинають назустріч один одному і скручують у вигляді спіралі. Кут між довшими осями дроту не повинен перебільшувати 45°. Витки одного відростка йдуть по ходу годинникової стрілки, а другого — проти. Утворення витих відростків вважається завершеним, якщо частина дроту між останніми витками дорівнює відстані між премолярами. Ця частина в подальшому буде передньюю частиною назубної шини. Бічні частини вигинають із вільних кінців дроту. Внутрішньоротову частину шини фіксують лігатурним дротом до зубів після вправлення уламків. Позаротові відростки відгинають доверху до голови так, щоб вони не торкалися шкіри обличчя. Після того накладають гіпсову пов'язку, в яку припасовують вільні кінці дроту.

Для лікування переломів І та II типу Я.М.Збарж розробив стандартний комплект, який складається із шини-дуги, опорної головної пов'язки та з'єднувальних стержнів.

Апарат дозволяє одночасно вправляти та фіксувати уламки. Шина-дуга являє собою подвійну стальну дугу, яка охоплює зубний ряд верхньої щелепи з обох боків. Від дуги відходять позаротові стержні, спрямовані дозаду до вушних раковин. Ці стержні з'єднуються з головною пов'язкою за допомогою з'єднувальних металевих стержнів.

Лікування у разі переломів верхньої щелепи зі зміщенням уламків донизу за наявності неушкодженої нижньої щелепи можна проводити за допомогою зубонаясенної шини Вебера.

У разі двобічного перелому верхньої щелепи з обмеженою рухомістю уламків вправлення та фіксацію останніх здійснюють за допомогою апарата З.Я.Шура.

Апарат складається з таких частин:

1) гіпсової шапочки, у яку загіпсовують два вертикальних стержні довжиною 150 мм;

2) єдиної паяної шини на верхню щелепу з опорними коронками на ікла та перші моляри з обох боків; до шини зі щічного боку в ділянці першого моляра припаюють плоскі трубки перерізом 2 х 4 мм та довжиною 15 мм;

3) двох позаротових стержнів з перерізом 3 мм та довжиною 200 мм. Паяну шину фіксують на цемент на зубах верхньої щелепи. На голові хворого формують гіпсову шапочку й одночасно загіпсовують у неї вертикально з обох боків короткі стержні так, щоб вони розміщувалися дещо позаду латерального краю очної ямки й опускалися до рівня крил носа. Позаротові стержні вставляють у трубки і вигинають по щічнійповерхні зубів. У ділянці ікла вони спрямовуються дозаду, на рівні короткого верхнього стержня вигинаються йому назустріч, переміщення уламків щелеп досягається зміної напрямку позаротових стержнів. Після повернення щелеп у правильне положення кінці ричагів зв'язують лігатурою. Лікування у разі однобічних переломів з тугорухомими уламками здійснюється за допомогою дротяних шин з міжщелепним витяжінням.