Ортопедичне лікування вродженних дефектів піднебіння

Вроджені незарощення верхньої губи та піднебіння зумовлюють серйозні перешкоди у перші дні після народження немовляти. За наявності сполучення між носовою та ротовою порожнинами не утворюється вакуум у ротовій порожнині, що різко погіршує процес смоктання, а постійне потрапляння їжі в носову порожнину та велика небезпека аспірації їжі виправдовує бажання лікарів стоматологів-ортопедів створити різні пристосування для успішного годування немовляти у перші дні життя. Також запропоновано багато пристосувань як для природного, так і штучного вигодовування дітей, що дозволили роз'єднати ротову і носову порожнини. Деякі варіанти таких обтураторів (П.С.Пергамента) для годування дітей груддю та з ріжка.

Перший вид обтуратора, виготовлений з плоского шматка м'якої гуми, фіксують на груді матері за допомогою шнурків, які обв'язують навколо тулуба, а гумовий клапан під час смоктання перекриває дефект, роз'єднуючи таким чином носову і ротову порожнини. Другий вид обтуратора виготовлений із пальця хірургічної рукавички і виконує роль балона, який з'єднаний за допомогою пластиру з гумовим катетером.

Перед годуванням балон уводять у незарощене піднебіння, а через катетер його трохи надувають і перекривають зажимом, після чого розпочинають годування дитини.

Згадані способи роз'єднання ротової і носової порожнин є тимчасовими і їх використовують тільки під час годування дитини, а весь інший час дефект залишається незакритим. Найраціональнішими та найефективнішими визнані обтуратори, що "плавають", які виготовляються у перші дні життя дитини. Найбільшого поширення набула методика виготовлення обтуратора, що "плаває", за З.І.Часовською.

Із країв незарощення знімають відбиток, використовуючи термопластичні або силіконові маси. Для отримання відбитка застосбвують S-подібний зігнутий шпатель шириною 18-20 мм та довжиною 12-15 см (мал. 194).

Відбиткову масу у вигляді валика приклеюють до випуклої поверхні шпателя, який уводять у ротову порожнину, просуваючи його до задньої стінки глотки над валиком Пассавана до появи блювотного рефлексу. Шпатель з відбитковою масою притискають до піднебіння ді я отримання відбитка слизової оболонки, яка покриває піднебінні відрости і краї незаррщення з боку рогової порожнини. Потім шпатель помалу відтягують на себе, щоб отримати відбиток передньо-бічних країв носової поверхні піднебінних відростків. Відбиток виводять шляхом руху його назад, донизу, а потім уперед. Якщо використовують як відбиткову масу альгінатні матеріали, шпатель повинен бути перфорований. З отриманого відбитка зрізають надлишки відбиткової маси і гіпсують його в кювету. Після кристалізації гіпсу відбиткову масу розм'якшують і видаляють її із кювети.

Тонкою пластинкою воску закривають отримане заглиблення і відливають протилежну частину кювети. Після кристалізації гіпсу пластмасу формують і полімеризують. Обтуратор обробляють і проводять припасування у ротовій порожнині. Носоглоткова частина обтуратора повинна бути трошки вища, ніж носова поверхня країв незарощення м'якого піднебіння, щоб можна було здійснити рухи піднебінних м'язів. Глотковий край розміщується безпосередньо над валиком Пассавана. Краї обтуратора, які контактують під час функції з рухомими тканинами, роблять потовщеними, середню частину і піднебінні крила виготовляють із самотвердіючої пластмаси. У перші дні звикання до обтуратора його фіксують за допомогою нитки до шкіри щоки. У подальшому він добре фіксується у незарощенні піднебіння.