Тема лекції №1. Щелепно – лицева ортопедія. Мета, завдання. Класифікація переломів щелеп. Загальна характеристика апаратів. Комплектно – табельне оснащення військової стоматологічної служби.

Щелепно-лицева ортопедія - це один з розділів ортопедичної стоматології, який включає :

• клініку, діагностику, лікування пошкоджень щелепно-лицьової ділянки, що виникли в результаті:

  • травм,

  • поранень,

  • оперативних втручань з приводу запальних процесів і новоутворень;

• ортопедичне лікування переломів щелеп і їх наслідків;

• протезування при вроджених і набутих дефектах обличчя та черепа;

• усунення деформацій зубощелепного апарату ортопедичними методами;

• ортопедичні заходи при відновлювальній хірургії обличчя і щелеп;

• лікування захворювань жувальних м'язів і скронево-нижньощелепних суглобів.

Ортопедичне лікування може бути самостійним або проводитись у поєднанні з хірургічним. Розвиток хірургічних методів лікування, особливо новоутворень щелепно-лицьової ділянки, призвів до широкого застосування в операційному і післяопераційному періоді ортопедичних апаратів. Оперативні втручання залишають тяжкі наслідки у вигляді глибоких дефектів щелеп і обличчя. Сучасна щелепно-лицева ортопедія базується на реабілітаційних принципах загальної травматології і ортопедії, спирається на досягнення клінічної стоматології, грає величезну роль в системі надання стоматологічної допомоги населенню.

Завдання ортопедичного лікування пацієнтів з патологією щелепно-лицьової ділянки:

• підготовка хворого до складних, деколи руйнівних операцій в щелепно-лицьовій області;

• заповнення дефектів і деформацій, які не вдалося або неможливо відновити оперативним шляхом, а також із-за відмови від хірургічного лікування;

• зіставлення відламків в правильному положенні (репозиція);

• утримання їх в цій позиції до загоєння перелому (іммобілізація).

Потрібно зауважити, що в комплексі реабілітаційних заходів на передній план виступає сумісна праця лікарів – стоматологів хірургічного та ортопедичного фаху з доповненням у вигляді лікувальної гімнастики, дієтотерапії, фізіотерапевтичного лікування, тощо.

Метою ортопедичного лікування пацієнтів з патологією щелепно-лицьової ділянки є реабілітація хворих з дефектами зубощелепного апарату.

Для досягнення цієї мети проводиться:

• вивчення етіології та патогенезу захворювання, його клінічної картини;

• діагностика дефектів і деформацій щелепно-лицьової ділянки;

• розробка методів протезування при дефектах обличчя і щелеп, тобто виготовлення зубощелепних, лицевих та щелепно – лицевих протезів;

• здійснення профілактики посттравматичних і післяопераційних деформацій обличчя і щелеп (контрактури, рубці).

Класифікація переломів щелеп

Переломи щелеп розрізняють залежно від етіології, характеру перелому, лінії перелому та інших ознак. Залежно від етіологічного чинника переломи діляться на травматичні та патологічні. Вони можуть бути вогнепального та невогнепального походження.

Патологічний перелом найчастіше є наслідком патологічного процесу у кістці (остеомієліт, новоутворення, туберкульоз, сифіліс). Переломи позділяють на:

• повні,

• неповні.

Повний перелом характеризується порушенням цілісності ушкодженої кістки, до неповних належать вдавлення, відломи, тріщини. Переломи ще поділяють на:

• закриті,

• відкриті.

У разі закритих переломів шкірні покриви та слизова оболонка неушкоджені, у разі відкритих цілісність шкірних покривів та слизової оболонки порушена.

Залежно від лінії перелому розрізняють:

• прямі,

• поперечні,

• гостроуламкові,

• поздовжні,

• косі,

• зигзагоподібні.

Переломи залежно від кількості уламків щелепи можуть бути:

• поодинокими,

• подвійни­ми,

• потрійними,

• численними.

За механізмом виникнення переломи бувають прямі та непрямі. Прямий перелом виникає у місці дії травмуючої сили, а непрямий — на віддалі від місця прикладання сили. Прикладом непрямого перелому може бути перелом сугло­бових відростків у разі удару в підборіддя.

Травми та ушкодження кісток обличчя дуже різноманітні. Для зручності статистичної обробки клінічних матеріалів, діагностики та лікування Б.Д.Кабаков, В.М.Лук'яненко та П.З.Аржанцев запропонували робочу класифікацію ушкоджень кісток лицьового скелета:

1. Ушкодження зубів (верхньої та нижньої щелеп).

2. Переломи нижньої щелепи: А. За характером:

• поодинокі

• подвійні (однобічні або двобічні)

• численні

Б. За локалізацією:

• коміркової частини;

• підборідного відділу тіла щелепи;

• бічного відділу тіла щелепи;

• кута щелепи;

• гілки щелепи (власне гілки, основи або шийки вінцевого відростка,

власне вінцевого відростка).

III. Переломи верхньої щелепи:

• коміркового відростка (Ле Фор І);

• тіла щелепи без носових та виличних кісток (Ле Фор II);

• тіла щелепи з носовими кістками (черепно-мозкове роз'єднання,

Ле Фор III).

IV. Переломи виличної кістки та дуги:

•виличної кістки з ушкодженням стінок верхньощелепної (гайморової) пазухи або без її ушкодження;

• виличної кістки та виличної дуги;

• виличної дуги.

V. Переломи носових кісток (зі зміщенням або без зміщення уламків).

VI. Поєднані ушкодження кількох кісток обличчя (обох щелеп, нижньої

щелепи, виличної кістки тощо).

VI. Поєднані ушкодження обличчя та інших ділянок організму.

Як уже зазначалося, травма щелепно-лицевої ділянки може бути невогне­пального та вогнепального походження. Травми невогнепального походження описані вище.

Вогнепальні переломи кісток обличчя мають гостроуламковий характер, різну локалі­зацію і виникають у місцях безпосередньої дії травматичного снаряду, а не по лініях слабких місць. Так, за В.Ю.Курляндським, такі ураження діляться на 4 групи:

• Переломи коміркового відростка або його частини (частковий перелом або дефект, повний відрив або дефект).

• Суборбітальні переломи (перелом або дефект у межах зубного ряду із розкриттям верхньощелепної (гайморової) пазухи з дефектом твердого піднебіння). Однобічний перелом з розкриттям верхньощелепної пазухи і дефектом піднебіння, двобічний перелом з розкриттям верхньощелепних пазух, дірчастий перелом.

• Суббазальні переломи (відрив усієї щелепи або її відрив з роздрібненням).

• Переломи окремих кісток лицьового скелета (перелом або дефект носових кісток, перелом або дефект виличної кістки).