32. Суть, методи та форми перестрахування, співстрахування

Співстрахування — це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов’язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об’єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки спів­страхування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об'єднань, фондів).

Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості національного страхового ринку. Через пере­страхування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

33. Роль та значення деривативів в системі фінансового ринку

Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами.

Порівняльна характеристика похідних цінних паперів

Опціон - Контракт, за яким одна сторона надає іншій право придбати (або продати) певний актив за певною ціною в межах вказаного періоду часу. Покупець опціону має право виконати контракт або відмовитись від його виконання. За право вибору покупець опціону сплачує його продавцю винагороду.

Ф'ючерс - Контракт з купівлі або продажу певної кількості активу в мовлений строк за узгодженою ціною. Укладається лише на біржі. Відрізняється від опціону тим, що сторони зобов'язані укласти угоду. Ф'ючерсні контракти укладаються на сільськогосподарські товари, сировину, іноземну валюту, облігації, ринкові індекси, банківські депозити, процентні ставки та ін.

Форвард - Цінний папір, що дає право на купівлю акцій компанії у встановлений термін за встановленою ціною після їх емісії.

Варант - Угода між сторонами про майбутню поставку товару (активу). На відміну від ф'ючерса, укладається поза біржою. Однак сторони не застраховані від її невиконання у разі банкрутства або недоброякісності одного з учасників угоди.

Своп-контракт (від англ. swap — обмін) — це угода між контрагентами про обмін (один або декілька) певною кількістю базових інструментів на визначених умовах в майбутньому.