29. Оподаткування фонду оплати праці в Україні

На користь держави власник або уповноважений ним орган із заробітної плати працюючих зобов'язаний утримувати прибутковий податок. Його розмір залежить від розміру заробітної плати. Не стягується податок із заробітної плати, що не перевищує встановленого державою неоподаткованого мінімуму. Із заробітної плати від одного до п'яти неоподаткованих мінімумів прибутковий податок стягується в розмірі 10 відсотків, від п'яти до десяти мінімумів – 15 відсотків, від десяти до шістдесяти – 20 відсотків, від шістдесяти до ста мінімумів – 30 відсотків, від ста неоподаткованих мінімумів і більше – 40 відсотків одержуваної працівником заробітної плати.

Відповідно до З України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» з громадян, які працюють на умовах трудового договору (контракту або виконують роботу на підставі цивільно-правових договорі утримується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

У розмірі одного відсотка заробітної плати, який перераховується до Пенсійного фонду України. Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування», яким передбачено стягнення збору на обов'язкове соціальне страхування у розмірі 0,5 відсотка заробітної плати працівника, який сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банку на оплату праці і зараховується на окремий рахунок Державного бюджету України.

На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок утри­му­вати певні суми із заробітної плати за виконавчими листами на підставі судових рішень, вироків судових органів, виконавчих написів нотаріальних контор, постанов адміністративних органів про накладення адміністративних штрафів.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків, а в окремих передбачених законодавством випадках, наприклад в разі відшкодування завданої шкоди, – 50 відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникові.

При відрахуванні із заробітної плати за декількома виконавчими документами за працівником у будь-якому разі повинно бути збережено 50 відсотків заробітку. Обмеження в утриманні із заробітної плати не поширюються на відрахування при відбуванні працівником покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

Оплата праці – це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати – один із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

30. Зміст, субєкти та обєкти страхування

Офіційне тлумачення терміна «страхування» в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».

Мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах.

Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Головні суб’єкти: страховик та страхувальник.

Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Застрахована особа – це фізична особа, про страхування якої страхувальником укладений із страховиком договір страхування цієї особи.

Отримувачем страхового відшкодування, згідно з страховим законодавством України, є:

• страхувальник (для особистого і майнового страхування), або • застрахована особа (для особистого страхування), або • потерпіла особа, або • інша особа – вигодонабувач, визначена страхувальником у договорі майнового страхування або у договорі страхування відповідальності, яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, або • інша особа - вигодонабувач, визначена страхувальником за згодою застрахованої особи у договорі особистого страхування для отримання відповідних страхових виплат, або • спадкоємець померлої застрахованої особи у випадку, якщо немає вигодонабувача для отримання відповідної страхової виплати по цьому випадку (для особистого страхування).

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (ст. 4) визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Конкретизація видів страхових послуг, пропонованих страховиком страхувальникові, визначається правилами, які встановлює сам страховик, котрий має право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.