15. Основи бюджетного фінансування закладів соціокультурної сфери

Форми бюджетного фінансування визначаються економіч­ними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджет­ного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при пере­ході до ринкових відносин, визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансу­вання:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод вико­ристовується для фінансування заходів з державного бюдже­ту України. Це система бюджетних рахунків органів Держав­ного казначейства, відкритих в установах банків за відпо­відними балансовими рахунками, з яких органами Державно­го казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єк­там діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних ра­хунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпоряд­ників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що від­повідно до бюджетного розпису фінансові органи перерахо­вують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

Фінансування освітніх, лікувальних та інших закладів, які належать до соціально-культурної сфери, поглинає значну частину коштів місцевих бюджетів. Мережа таких закладів досить розгалужена, вона була створена й утримувалась в умовах значного централізованого перерозподілу фінансових ресурсів, притаманного командно-адміністративній економіці. В умовах обмеженості бюджетних коштів утримання широкої мережі закладів бюджетної сфери виявилось непосильним тягарем для місцевих бюджетів. Досить розповсюдженим явищем стала заборгованість бюджетних установ перед своїми працівниками з оплати праці та інших виплат, перед підприємствами й організаціями, які забезпечують постачання енергії опалення приміщень.

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку, управляння, армію. Сутність кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на підставі спеціального розрахункового документа – кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації - є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Реформування бюджетної системи в Україні передбачає вдосконалення практики бюджетного планування через застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Одним із таких підходів, що дають можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку, є програмно-цільовий метод складання бюджету і, зокрема, визначення обсягів його видаткової частини. Застосування цього методу в бюджетному плануванні на місцевому рівні сприяє становленню ефективного місцевого самоврядування, зміцненню його матеріально-фінансової, правової та організаційної самостійності, дає можливість змістити акценти у витрачанні завжди обмежених бюджетних коштів і спрямувати їх на вирішення найважливіших і першочергових проблем територіальних громад. Для регулювання соціальної сфери використовуються норми і нормативи: економічні нормативи-мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Вони встановлюються Кабінетом міністрів України, вони можуть визначатися на 1 жителя, 1 учня, 1 установу. Проблема в тому що ці нормативи встановлюються на 5-10 років. Фінансова норма-це науково-обгрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види дія-сті бюджетних установ в розрахунку на 1 бюджетну установу. Одним з найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування.