2. Проблема компонування матеріалу

Компонування елементів матеріалу у певній послідовності можна розглядати як спосіб їх систематизації. В основі такої системи лежать певні принципи.

Щоби їх з’ясувати варто проаналізувати невеличкий уривок. Це уривок тексту з проспекту «Цементні заводи»:

Вапняк, завантажений за допомогою екскаватора в залізничні вагони або самоскиди великого об’єму, транспортується до дробильного відділення заводу. Самоскиди використовуються в тих випадках, коли кар’єри вапняку знаходяться неподалік (до 5-ти км) від дробильної установки.

Подача вапняку в приймальні пристрої дробильних установок передбачається безпосередньо з забою кар’єра без проміжних пристроїв. Якщо кар’єрні розробки сировини віддалені від заводу на відстань від 5-ти до 10-ти км, вапняк транспортується в залізничних вагонах.

Судити про композицію тексту, її принципи й особливості найкраще за планом (мисленим чи письмовим). Для цього уривка він може мати такий вигляд:

1. Спосіб доставки вапняку до дробильного відділення заводу (перша фраза) – автосамоскидами і залізницею.

2. В яких випадках застосовуються автосамоскиди (2 фраза).

3. Метод доставки вапняку до дробильного відділу заводу (3 фраза) – без проміжних пристроїв.

4. В яких випадках вапняк перевозять залізницею?

Чи логічний цей план? Навіть редактор-початківець відповість заперечно. Хоч кожна фраза досить ясна, розуміння уривка за такої послідовності фраз явно ускладнена. В такому короткому уривку усунути безсистемний виклад досить легко. Достатньо п.3 плану поставити першим. Тоді план (і виклад) матиме таку послідовність:

1. Метод доставки – без перевалки.

2. Спосіб доставки – самоскидами або залізницею.

3. В яких випадках застосовуються самоскиди.

4. В яких випадках вапняк перевозять залізницею.

Отож, якими судженнями, якими принципами потрібно керуватися редакторові, коли він оцінює композицію твору. Загально на ці питання можна відповісти так: необхідно знати принципи систематизації матеріалу автором, тобто знати типові схеми систематизації.

3. Типи викладу (побудови) тексту

Дослідники текстів звели їх до кількох типів: розповідний (оповідний), описовий, пояснювальний.

У текстах першого типу перехід від одного елемента композиції до іншого має хронологічний характер. Принципом систематизації матеріалу може бути не тільки пряма хронологія, а й зворотна – від пізніших подій до перших, або пряма – з поверненням у минуле. При оцінці такої композиції редакторові важливо оцінити мотивованість відступів від прямої хронології. Наприклад, в науковій літературі зворотно-хронолічний принцип застосовується дуже рідко.

У текстах описового типу кожний елемент – це частина, деталь, властивість описуваного предмета, явища. Залежно від того, в якому порядку складається описувана частина разом з іншими в ціле (цілий предмет, явище, подія), і будується опис.

Систематичний порядок описової композиції набагато різноманітніший ніж в розповідній. Найпоширенішими принципами розташування елементів в описовому типі текстів є такі: за ходом процесу, за маршрутом, за рухом погляду спостерігача, за районами (іншими територіями), за класифікаційними ознаками, за ступенем конкретизації тощо.

Оскільки принципи систематизації матеріалу в описових текстах такі різноманітні, то редакторові обов’язково потрібно встановити той із них, який покладено в основу опису. Наприклад, оцінюючи композицію розділу про ілюстрації з такою послідовністю параграфів – Фотографії. Креслення. Рисунки. Схеми, – редактор дарма буде намагатися віднайти принцип послідовності параграфів. Оскільки це групи ілюстрацій за характером зображення, то логічно їх розташувати за принципом наростання або спадання чіткості зображення, як-от: Схема. Креслення. Рисунок. Фотографія.

Вибір композиції описового тексту може бути зумовлений аналітичним або синтетичним способом викладу. Найбільш ефективним з погляду психології сприймання тексту є аналітико-синтетичний опис.

У текстах пояснювального типу новий елемент – передумова (засновок) або висновок з попередніх передумов за принципом умовиводу. Кожний елемент або випливає з попереднього, або диктує, викликає наступний.

Серед пояснювальних текстів є два різновиди: дедуктивні (думка рухається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрування (ілюстрування) конкретними фактами) та індуктивні (думка рухається від одиничних фактів до загального висновку, до загального положення).

Чим нижчий рівень підготовки читача в сприймання певної інформації, тим більше підходить для її подачі індуктивний метод подачі. Найбільший ефект засвоєння дають пояснювальні тексти змішаної будови (індуктивно-дедуктивно-індуктивний і дедуктивно-індуктивно-дедуктивний).

Підсумовуючи композиційні можливості різних типів викладу, можна зробити висновок, що коли потрібно відтворити якийсь об’єкт (подію, предмет, явище, процес), використовуються розповідний або описовий способи викладу і побудови тексту; коли ж необхідно довести чи заперечити щось, підвести читача до певних висновків, розкрити сутність предмета чи явища, доцільно використовувати пояснювальний принцип побудови тексту.

Отже, редактору, який хоче оцінити композицію і запропонувати при потребі її обґрунтовану перебудову, необхідно перш за все визначити тип викладу тексту, щоби потім з’ясувати принцип систематизації частин. В. Карпенко вважає⁴, що оцінка композиції неможлива без осмислення змістового (світоглядного, логічного) та мовного складників тексту.

Розуміння основ побудови творів дозволяє легше орієнтуватися в композиції кожного редагованого тексту, слідкувати за правильністю систематизації матеріалу, оцінювати вибрану автором схему композиції, судити про логічність, послідовність її застосування.