3. Психологічні засади роботи редактора над текстом

Психологічні передумови редагування потрібно трактувати широко: до розгляду цієї проблеми варто включати не тільки теорію процесів виникнення і сприйняття мовлення, але й психологію творчості, психологію читача, збагнувши, що суть редакторської праці – співтворчість і психологічні передумови не є сумою положень згаданих наук, здобутою під час вивчення інших сфер діяльності.

К.Накорякова виокремлює три чинники, які визначають інтерес редактора до творчої особистості автора: текст, по-перше, характеризує свого автора, по-друге, відображає процес творчості, по-третє, є остаточним підсумком цього процесу, а тому природно вбирає в себе всі його особливості та хиби.

Усунення труднощів розуміння, розв'язання суперечності слова й думки – одне з найважливіших завдань редактора. При цьому дуже важливо з'ясувати можливі психологічні причини авторських помилок. Н.Зелінська намагається виявити таку психологічну спричиненість авторських помилок. Вона так класифікує авторські помилки: "помилки втомленості або, навпаки, великої активності автора (відхилення від основного напряму викладу, пропуски потрібних деталей, повторення вже сказаного) і наслідки так званої інерції авторського письма (використання готових лексичних форм-штампів, застиглих синтаксичних конструкцій)". Авторка зазначає, що труднощі виникають під час "перекладу" з внутрішнього мовлення, тобто під час його зовнішнього втілення. Із самої природи внутрішнього мовлення випливають такі можливі хиби його зовнішнього втілення, як: індивідуальне слововживання, "недорозгорненість" синтаксису, невдале звукове оформлення.

Наголошуємо на психологічних закономірностях, що є визначальними для глибокого редакторського аналізу тексту (за А.Мільчиним).

1. Глибина усвідомлення змісту редагованого твору залежить насамперед від мотиву, який спонукає до редакторської діяльності, яке значення має для редактора зміст твору.

2. Для глибокого розуміння змісту твору потрібно активно над ним працювати, а не пасивно сприймати.

3. Активне використання широкого кола специфічних професійних дій-навиків редактора. Редактор має виробити значну кількість навиків, щоби зуміти під час кількох читань зробити підконтрольними всі компоненти змісту й форми твору. На базі цих специфічних навиків формується така редакторська риса, як критична настороженість, постійне очікування, в деяких випадках передчуття помилки.

4. Межі втручання редактора у текст

В античному Римі вже існували певні соціальні норми редагування. Так, видавцям було дозволено на свій розсуд робити в рукописах виправлення. Крім того, при римських бібліотеках були спеціальні посади "префектів", котрі встановлювали, які книжки слід вилучати як соціально небезпечні, а які – дозволяти читати відвідувачам бібліотек. У майбутньому ці норми перетворилися на закони авторського права й політичні норми редагування. Останні з часом навіть виокремилися в інститут цензури. (Приклад з кн. Умберто Еко «Ім’я рози»).

Авторське право належить до соціальних норм редагування, серед яких З.Партико називає юридичні, етичні, естетичні, політичні та релігійні. Ці норми зафіксовані в найрізноманітніших міжнародних та вітчизняних законодавчих актах, угодах, статутах, кодексах тощо.

Законодавство України у сфері інформаційних ресурсів та регулювання інформаційних потоків найперше враховує норми міжнародних конвенцій та угод, а саме: Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) та Європейської угоди про захист телерадіомовлення (1960).

Конституційні норми деталізовані в низці законів, які регулюють нормативну базу інформаційних ресурсів та інформаційних потоків в Україні: "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про видавничу справу", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну таємницю", "Про рекламу", а також окремі статті адміністративного, цивільного та кримінального кодексів³.

• Кожен громадянин (в ЗМІ – автор) має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності (ст. 41 Конституції).

• ніхто не може використовувати або поширювати повідомлення без згоди його автора (ст. 54 Конституції, ст. 4 Закону "Про авторське право та суміжні права").

• запропоноване автором до публікування повідомлення не може порушувати авторських прав інших осіб (ст. 5 Закону "Про авторське право і суміжні права").

• Без згоди автора можна лише цитувати твір, відтворювати події засобами фотографії чи кінематографії, відтворювати публічно виголошені промови, звернення, доповіді, а також (з навчальною метою) уривки творів (ст. 15, 16 цього Закону).

Редактор повинен контролювати, чи не є запропоноване повідомлення плагіатом – привласненням чи запозиченням чужого тексту без зазначення джерела. Для контролю дотримання авторського права редактор повинен знайти джерела, з яких автор повідомлення міг зробити запозичення, а далі компаративним методом визначити наявність самого запозичення. Допомогти редакторові тут може тільки його особиста обізнаність із якомога більшою кількістю творів на подібну тему, а також уміння проводити інформаційний пошук джерел (у бібліотеках, комп'ютерних мережах тощо). Іноді для виявлення плагіату можна робити перевірку джерел за списком використаної літератури або запрошувати для консультацій фахівців.

• Дія авторського права не розповсюджується на новини дня, фольклор, офіційні документи та державні символи (ст. 7 Закону №Про авторське право і суміжні права"). Охорона авторського права не поширюється також на ідеї, висловлені у творі.

Межі втручання редактора в авторський оригінал

У тоталітарних суспільствах, у яких використовують будь-яку моністичну теорію редагування, межі втручання редактора в авторський оригінал достатньо широкі, особливо це стосується контролю дотримання політичних норм. У демократичних суспільствах, де застосовують плюралістичні теорії редагування, межі втручання редактора в оригінал значно вужчі й регламентуються законодавством про авторське право.

Редактор не може вносити в тексти повідомлень жодних виправлень, оскільки чинне законодавство (напр., в Україні ст. 13 Закону "Про авторське право і суміжні права") забороняє це робити. Однак відхилення знижують якість повідомлень. Тому видавництва, виходячи зі своїх прав та цілей, можуть відмовлятися від опублікування повідомлень низької якості. Звичайно, це суперечить інтересам авторів, метою яких є максимальне розповсюдження своїх повідомлень.

Отже, слід визнати, що в плюралістичних теоріях редагування межею втручання редактора в текст є "мовчазний" компроміс, який виникає під час редагування між автором і редактором. Редактор не може внести в текст жодного виправлення без згоди автора, проте може відмовити авторові в публікуванні повідомлення. Іншими словами, межі втручання редактора в авторський текст – це результат компромісу між тим, чи виправити, і тим, чи публікувати.

Укладання "мовчазного" компромісу між редактором і автором проходить у два етапи. На першому умови компромісу визначає редактор, який наполягає на внесенні правок; на другому – автор, який встановлює їх межі.

Оскільки автори об'єктивно мають різну кваліфікацію і різну суб'єктивну самооцінку, то вони встановлюють для редакторів різні межі втручання в текст – від максимальних ("Редакторе, виправляйте все, що вважаєте за потрібне!") до мінімальних ("Будь ласка, не виправляйте жодної літери без моєї згоди!").

Межі втручання редактора в текст повинні бути диференційовані залежно від того, яким є виправлення: однозначним, неоднозначним, багатозначним. Так, перші два види виправлень редакторові доцільно робити відразу, образно кажучи "ручкою", а от "творчі" – краще "олівцем".

Існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти. До їх числа належать офіційні документи (напр., законодавчі акти), твори класиків тощо. Виправляти в таких текстах слід лише дуже грубі помилки, вказавши в примітці, як було написано в оригіналі і хто вніс виправлення.

Огляд позицій щодо питання межі втручання редактора в текст подано в посібнику А.Капелюшного "Редагування в ЗМІ".

– К.Накорякова наголошує на чотирьох аспектах втручання редактора в авторський текст: політичному, суспільному, етичному, естетичному.

– На думку М.Сікорського, треба обмежитися лише неминучими скороченнями, замінами, вставками.

– Д.Григораш зауважує, що будь-які форми втручання редактора в авторський текст мають передбачати й забезпечувати збереження авторської манери. Межі втручання в рукопис визначаються також позицією, яку займає редакція щодо вірогідності авторських думок. Редактор не має ніякого права нав'язувати авторові свої думки, примушувати його говорити так, як це сказав би він, редактор. Обсяг і характер виправлень, межі втручання в рукопис залежать від того, наскільки редактор сприятиме виявленню авторського Я. Не можна підміняти мову й стиль автора мовою і стилем редактора.

Тема. Аналіз композиції (2 год.)

1. Побудова твору: композиція, структура, архітектоніка.

2. Проблема компонування матеріалу.

3. Типи викладу (побудови) тексту.

4. Перевірка композиції за допомогою логічних правил.

5. Відповідність композиції змістові твору, завданням видання, потребам читача.